— Чую — наварили вже грязі, голубці ви наші!
— Чого приперся, кюдзип малохольний?! — метнувся до нього Пабло, закриваючи собою стіл із гарячим чавуном.
— Не пойняли ви нічо! Темні Жиди пригодовують вас, шоб потім захватить без бою! Розніжитесь, жирні станете. Хто тоді автономіку оборонять буде?! Оддай оте, шо наварив, я розберусь! — зажадав Кабигроб і посунув на Пабло. Той вихопив ножа й приставив зайді до живота.
— Вали відсіль, бо на консерви пустим! — озвався Захур.
Кабигроб підскочив до інваліда й ногою вдарив по візку, перекинувши його. Пабло кинувся на поміч Захурові, не розгадавши ворожого маневру — рис лишився без охорони.
Пропетлявши між трущобами, Кабигроб по-злодійськи укрився в пітьмі й вивернув кашу з чавуна. Він топтав її ногами, підскакуючи, як шаман у танці.
— Ні в кого духу нема проти клятої жиді вистоять. Один я держуся, — констатував, витираючи піт із чола.
Ґава описала коло над Коритом, знизилась і сіла на купу ламаних меблів. Вона скікнула на кут фанерної плити, вчепилась у неї тонкими кривими ногами, оцінююче покивала голівкою і клюнула зеленаве скельце, встромлене в надірваний лист рудого шпону. У цю ж мить її накрила сталева дужка з капроновою сіточкою. Придушена ґава витягла одне крило і тріпнула ним, хоча цей рух більше скидався на жест капітуляції, ніж на спробу злетіти.
Нельсон виліз зі сховку, насолодившись своєю двогодинною монашою витримкою. Упіймана птаха тріпотіла, супроводжуючи марні зусилля неприємним здушеним криком. Її надламане довге пір’я стирчало крізь сітку. Нельсон скрутив їй голову і зачекав, поки припиняться конвульсії. Зненацька до нього долинув якийсь підземний рик, ніби нагадуючи, хто на Кориті справжній хазяїн. Настрій у Нельсона скис від усвідомлення того, що поки він собі полює, хтось, можливо, полює на нього самого.
Нельсон навіть дихати перестав, прислухаючись до своїх думок.' Несподівано для себе він дістав ножа з потрісканою плексигласовою рукояттю, одним махом відтяв ґаві голову і схопив пташину шию губами. Кров струменіла в рот іще тепла, він жадібно пив її, липку, як сироп.
У діжці догорали головешки, відкидаючи світлий круг на стелю гаража. Дана сіла коло Капрона на лаву й узяла його за руку.
— Порозтягали все те, шо впало, — хто шо успів. І в ничку їдять тепер! У кого — крупа, а в кого — й сахар. А ми просрали все, — скреготіла металевими зубами Дана.
Вона зазирнула в обличчя Капрона, але вираз його понівеченої мармизи залишався нейтральним. Тоді вона ніжно стисла його пальці, ніби хотіла цим потиском сказати більше, ніж словами.
— Ну, шо сидиш? — зайорзала Дана.
— Я красти не піду. Западло, — відрізав він.
— Та воно й так крадене! Який же ти тормозяка… Та мені б твою силу — і з кишок би повидирала в них усе, шо можна.
— Люди — гади, а й гадам їсти тре’, — почухав бороду Капрон своєю клешнею.
Хронічно екзальтована Дана не могла стерпіти його пасивності.
— Холакус! Аби я знала, шо з такою тряпкою живу, — картинно здійняла руки.
— Завалися, йухан. Он Божена Нельсону спиногриза буде родить. А ти — підстилка негодяща, одне гімно в собі носиш.
Від такого дошкульного закиду Дані відняло мову. Вона враз зіщулилась і заквилила.
— Киснуть до себе йди. Бо вріжу. Ну! — розпорядився Капрон.
Нельсон загорнув у мішковину маленький теплий пакунок, сховав за пазуху. Визирнув у вікно — низькі хмари швидко сунули над Коритом. Він накинув на себе ще одну лахманину і вийшов із квартири. Перестрибнув через кілька обвалених сходинок і налетів на Майю, що стояла в під’їзді непомітна, спершись об стіну плечем.
— Тьху, чого ти тут? — потамував дурний переляк.
— Я все знаю, — процідила Майя, намагаючись надати голосу металевих ноток.
— Шо іще таке?
— Знаю, шо ти з Кальманом зробив… За шо?
Нельсона обдало наглим холодним потом. Підшукуючи слова, він спробував взяти Майю за плечі, але вона відсторонилася.
— Були причини, — сказав сухо. — І не в одного мене, а в усіх. Мала ти ше, аби з тобою про таке терти.
Надворі свистали осінні вітри. Косо висівались зерна води на дорогу. Циліндричний повітряний фільтр від автівки біг по пустирі, як перекотиполе. Нельсон думав про минулу зиму, коли з десяток коритян замерзли і були знайдені аж навесні. Біда в цих краях приходила, як зміна погоди, і ніхто вже не намагався протистояти їй по-справжньому.
Нельсон зійшов із насипу, по гребеню якого рудими лампасами тягнулися рейки. Струмочки дощівки помережали схил, випускаючи з нього ґрунтову жижу. Боженин вагон унизу валявся, як уламок хребта динозавра. Нельсон постукав по колесу молотком.