Нельсон відсахнувся, але тут же його кинуло назад — пола накидки потрапила кротодилу в зуби. «Шо я роблю? Шо я роблю?» Звір водив безокою головою, тягаючи Нельсона, наче м’яку іграшку, але незчувся, як затягнув собі петлю на грудях. Він шкріб себе короткими передніми лаписьками, але петля лише більше впиналася в ребра.
Нельсон насилу виплутався з накидки і відкотився під ноги розгубленому Момоту. Кротодил спробував пірнути у свій лабіринт, але, заледве сховавши голову, напнув трос і оглушливо заревів.
— Держим кілок, шоб не вирвало! — наліг Нельсон на рейку.
Проте, озирнувшись, побачив, як Скирта дає драла. Від утробного реву звіра зводило щелепи. А з Момотом тим часом коїлось дещо неординарне. На його фактурному поношеному лиці відобразився захват і шок. Очі горіли якимсь безпредметним космічним подивом.
— Го… го-го… — екстатично іржав Момот, переминаючись з ноги на ногу.
Кротодил смикав товстий трос, немов лящ — жилку. І рейка, забита в рихлу поверхню Корита, захиталась, як маятник.
— Диви, шо я кажу! На мене диви! — волав Нельсон про допомогу.
Рейка проорала метр Корита, вивернувши кубометри утилю. Кротодил, задкуючи, занурювався у свої потаємні ходи. Момот з дитячим інтересом наступив на трос, як на спритного вужа, зняв ногу, знову наступив. Рейка вискочила й поволочила Нельсона за собою. Він горнув ногами хлам, впираючись щодуху.
— Завали хід у нору! Тут такий ханадзип, а ти…
Момот стрепенувся, ніби від уколу, обхопив руками чавунну батарею, яку совала Скирта, однак підняти не зміг. Трос метр за метром зникав у темних надрах полігону. Момот змінив хватку й зіпхнув центнер чавуна з купи лантухів. Рейка вирвалась у Нельсона з рук, але брязнула об радіатор, що саме вчасно сповз у нору і перекрив її. Припнутий кротодил забився в панічних судомах.
Доктор Фрезе вдягнув окуляри й узявся розглядати деталі анатомії монументального звіра. Чотириметровий кротодил, перевернутий на спину, зі сплутаними лапами став враз якимсь безпорадним. Лише товсті кігті час від часу ворушилися, як вуса у кота. З чорною щетиною спини дисонувало довге рожеве безволосе черево, всіяне численними парами сосків. Пащу обмотали сталевим дротом, і тепер з неї долинало лише приглушене «хррр». Короткий товстий хвіст безладно сіпався.
— Богіна, — вказав Фрезе на статеві ознаки знерухомленої істоти.
— Якшо воно баба, так мо’, давайте її це саме?.. — запропонував невгамовний пасіонарій Кабигроб.
— Страм отакий! — взялася докоряти Кабигробу Тузиха. — Тре’ любить собі подобне. Подобне! От бери хоч би мене.
— Ой, та ти од кротодила страшніша! — відбрив її Кабигроб.
Піднесення панувало в юрмі. Щасливо сяяв дядько Момот, знаючи, що без нього — ба навіть без його глухоти, що зробила його не надто вразливим для страхітливого рику звіра, — операція потерпіла би повне фіаско.
Божена, ледве забачивши стриноженого монстра, переповнилась прагненням помсти й кинулася топтати його своєю механічною ногою. Втім, «ступня» протеза не могла пробити товстої кротодилячої шкіри, лише пружинила.
— Медведка… Не бий медведку, — благав вразливий Хамса, виказуючи зворушення істинного натураліста.
Для Нельсона останні години минули, як уві сні. Скирта, утікши з поля бою, все-таки — до її честі — повернулася, привівши підмогу, й коритяни стягнули кротодила з Корита спільними зусиллями. Тепер у натовпі дискутували, в якій формі тварюку слід споживати.
— Тушонки наварить, ханакус, тушонки…
— Шкура воняє. Шкуру не брать.
— Диви який — шкурою розкидаться буде. То я заберу, хату накрию.
— Сало стопить тре’ на вишкварки. Якшо жовте, то помічне…
Нельсон зрозумів, що цей нездоровий ажіотаж слід було припиняти. І скористатися своїм правом головного мисливця й ідейного провідника було не зайве.
— Коритяни! Харе придумовувать! Ми кротодила їсти не будем. Я не для того його піймав, тапок-таб’є, шоб ви за два дні з’їли й забули.
Радісний гамір змінився невдоволеним шамотінням.
— Якшо поділим чесно… — хотів було заперечити Базука.
— Ви поки поділите, одне одному горла переріжете, — оскалився Нельсон. — Ну, на три дні їдла стане, ну на чотири. Шо це міняє?! Нам тре’ більшого добиваться! Шоб в усій автономіці житуха бурлила, а не тіки в кишках ваших!
— І шо ж ти хочеш робить, Ґик? — крикнув Гена, клацнувши кадиком.
— А шо я дотепер робив?! План я робив! З вами чи без вас, торванабой.