— Я й так бачу, Холмсе.
— Очевидно. Це — немов боротьба з самим дияволом. Але я все витримав і назавжди звільнився від цієї напасті.
— А поки ви страждали, Моріарті зробив вам погану послугу.
— Так, і він за це дорого заплатить.
— А як ви переконаєте тих, хто повірив йому й поширює плітки?
— Слово-друге в належному місці, натяк тут, натяк там зроблять свою справу. Мій брат Майкрофт запаливсь бажанням діяти, але я послав йому телеграму, щоб не хвилювався, й запевнив, що незабаром усьому цьому буде покладено край. Ще день-два відпочинку, доброго харчування — і я буду на ногах. Недарма ж я, мій друже, наділений залізним організмом.
— Я можу схопити того негідника сьогодні ж увечері, коли він буде з Іреною Адлер! — Обличчя Кроу почервоніло від гніву.
— І позбавити мене можливості зробити це самому? Ні, Кроу, ні.
— Я давно присягався скрутити його, а ви тоді мені казали, що не маєте бажання займатися справою Моріарті.
— Не бійтесь, останнє слово буде за вами, — приязно всміхнувся Холмс до інспектора. — Маю план загнати Моріарті в його власну пастку, Кроу.
Моріарті вважав, що його схожість із Холмсом полягає не в дрібних деталях. Важлива була загальна подібність — зріст, голос, манери, і все це при легкому акторському гримі обличчя. Якби він, наприклад, зустрівся з братом детектива Майкрофтом, то не витримав би й п'яти хвилин. Зате для Ірени Адлер він був Холмсом. Холмсом він був і для всіх, хто бачив його з Іреною Адлер у різних місцях Лондона. Люди чекали побачити Холмса, отже, перед ними був Холмс.
Моріарті взув черевики, якими користувався, приймаючи подобу свого померлого брата, зручно всівся біля туалетного столика й почав формувати ніс з горбочком. Він розпорядився, щоб на час цієї гри тут, у будинку на Алберт-сквері, не було нікого, крім Марти Пірсон і молодої служниці. Всі інші перебрались на Бермондсі. Бриджіт Спір, яка мала незабаром народити дитину, — у найкращий дім Селлі Годжес; господиня дому теж була там. Решта крали, шахрували, грабували. Відроджений клан міцнів день у день.
Внизу подзвонили. Своїм з'являтись у будинку дозволялося лише в разі нагальної потреби. Можливо, це прийшов торговець.
Але то виявився Берт Спір.
— Кроу… — видихнув він, увійшовши до спальні.
— Що — Кроу? — перепитав Моріарті, проводячи червоним соболиним пензликом, змоченим у розчині, що мав надати тілесного кольору штучному горбочкові на носі.
— Він повернувся з відпустки.
Пензлик на мить затримався в повітрі — єдина ознака хвилювання Моріарті.
— Виходить, його не звільнено з роботи? — Голос професора деякими інтонаціями нагадував голос Холмса.
— Виходить так. Від сьогодні Кроу знову виконує свої обов'язки у Скотленд-Ярді. На тій самій посаді.
Моріарті непристойно вилаявся — це означало провал.
— За ним стежать?
— Я негайно послав Ембера до жебраків. За годину вони будуть на місцях.
Моріарті знову вилаявся. Потім, немов до нього повернулась упевненість, проказав:
— Спокійно, Спіре. Ми цього нишпорку приборкаємо… Бриджіт скоро стане матір'ю? — спрямував він розмову в інше річище, тим часом, міркуючи, які проблеми можуть виникнути з поверненням Кроу до Скотленд-Ярду.
— Ось-ось. Біля неї Сел і повитуха.
— А на інших поверхах правлять свою службу безпутні жінки, — посміхнувся професор.
— Атож, там нічого не змінилося. Це добра хата.
Поки Моріарті мастив підборіддя, обидва мовчали, потім Спір запитав:
— Може, хай хтось із нас повернеться сюди? Чи хай весь час буде неподалік од вас…
— Ні, зі мною нічого не станеться! — рішуче відказав професор. — Ще два-три таких веселих вечори з Іреною Адлер — і добре ім'я містера Шерлока Холмса буде назавжди знеславлено. Останні кілька днів були для мене, Спіре, мов різдвяний карнавал.
Спір невдовзі зник, а ще за годину подав екіпаж Гаркнесс. Моріарті, в образі Шерлока Холмса, вийшов з будинку, збіг східцями вриз, і Гаркнесс повіз його з Алберт-скверу на Мейда-Вейл, де на нього завжди чекала Ірена Адлер.
Звертаючи з площі на головну магістраль, ні Гаркнесс, ні Моріарті не помітили Кроу, що причаївся в під'їзді одного з будинків. Коли екіпаж від'їхав, Кроу вийшов і, не криючись, подався в тому ж напрямку.
Помітивши вільний кеб, що непоспіхом їхав вулицею, Кроу підняв руку.
— Я інспектор поліції, — сказав він похмурому візникові. — Їдьте за отим екіпажем, але не випереджайте і робіть те, що я звелю.
Вражений кучер торкнувся рукою шапки й погнав коня вперед.
Наступного ранку Кроу прибув на Бейкер-стріт з підсвідомим відчуттям, ніби за ним стежать. Відчуття з'явилось дорогою з Кінг-стріт до Скотленд-Ярду й геть зіпсувало йому настрій.