Холмс і досі був змарнілий і виснажений, але очі в нього жваво блищали.
— Розповідайте мені все, не пропускайте щонайменшої дрібниці, — попросив великий детектив.
Кроу всівся біля каміна й почав з подій минулого вечора, і Холмс, поки він розповідав, ні на мить не зводив з нього погляду.
— Моріарті мешкає в будинку з вересня минулого року як американський професор Карл Нікол. При собі тримає цілу команду харцизяк.
— Давні знайомі?
— Китаєць, якого ми давно розшукуємо, Ембер, Спір…
— Уся «преторіанська гвардія»?
— Так. Але є ще й жінки.
— Невже?
— Але, що цікаво, останнім часом там нікого немає. Лише Моріарті та дві служниці. Це вже з тиждень.
— Ви його бачили, Кроу?
— Правильніше було б сказати, що я бачив вас.
— Он як?!
— Схожість дивовижна.
— Я ніколи не применшував здібностей Моріарті. І ніколи не вважав його за аматора. Ви за ним прослідкували?
— До котеджу на Мейда-Вейлі, там тепер мешкає Ірена Адлер.
— Ви її бачили? — з помітним зацікавленням спитав Холмс.
— Атож, бачив. Моріарті пробув у будинку зо дві години, потім вони обоє поїхали в «Трокадеро».
— Добре старе «Троко», — задумливо мовив Холмс.
Гостя втішав його стан, господар уже справді нагадував колишнього Холмса.
— Там вони вечеряли, перед усім людом демонструючи свої взаємини — потиски рук, цілунки здаля, символічні жести, гучний сміх. Бридко було дивитися, Холмсе, і я, коли б не знав, міг би заприсягтися, що то були ви.
— А потім, гадаю, вони повернулися на Мейда-Вейл?
— Авжеж. На Алберт-сквер професор приїхав годині о четвертій ранку. Боюся, моя любляча Сильвія подумає, що я знову скочив у гречку.
— Скажіть щ, хай не боїться. До завтра все закінчиться. Як у вас із замками, Кроу?
— В якому розумінні, Холмсе?
— Замка вмієте відмикати? Ну, та дарма, я маю власний набір відмичок, із замками проблем не буде.
— Ви маєте намір…
— Ми змушені проникнути в той будинок, інспекторе. Ви заперечуєте?
— Ні, якщо це допоможе прищучити професора.
— Чудово. Вам відомо, що сьогодні вранці за вами стежили?
— Я підозрював.
— Слушно. За мною також стежать: унизу під моїм будинком стовбичить жебрак. Його, здається, звуть Фред, і він удає сліпого. За вами ходить двоє — Обідранець Сим та Бен Таффнелл. Сьогодні звечора нам доведеться позбутись їхнього нагляду, але дозвольте подбати про це мені. Я маю кількох шибайголів, здатних перехитрувати найдосвідченіших жебраків професора. Займайтеся своїми справами, Кроу. Бажано, щоб ви були тут о дев'ятій, навіть трохи раніше. На Алберт-сквері затримаємось довгенько, але, гадаю, витрачений час буде того вартий.
— Я приїду, — кивнув Кроу.
— І не забудьте револьвер.
14 травня, у п'ятницю, о шостій годині вечора Бриджіт Спір породила гарного хлопчика, вагою вісім фунтів. Сповнений радощів, гордий своїм батьківством, порушуючи всі правила, Спір увечері того самого дня вдруге з'явився на Алберт-сквері.
Професора він знову застав біля туалетного столика, і той привітав його не дуже приязно.
— Я радий чути про Бриджіт, — мовив він холодно, — але був би більше задоволений, якби, поки гра не закінчиться, ви трималися на віддалі, Спіре. Сьогодні я поїду до Ірени Адлер востаннє. Після цього буде дана вказівка Лі Чао. Сьогодні все закінчиться значно швидше: я скажу їй, що маю невідкладні справи.
— Незабаром ви самі довідаєтеся, що таке бути батьком, — похмуро дивлячись на килим під ногами, сказав Спір. — Про Кроу що-небудь чути?
— Приходив хлопець. Кроу відвідав Холмса, але того бідолаху так спаплюжено, що його вже нічого не врятує.
— Схоже на те.
— Я певен, Холмса вибито з колії надовго, отож ми спокійно можемо робити своє діло. Завтра на Бермондсі обговоримо наші першочергові справи. А тепер, Спіре, йдіть до вашої Бриджіт і перекажіть їй мої найкращі побажання. Я буду хрещеним батьком.
— Незабаром ще одне весілля: Аллена й Поллі. Вони вже готовенькі.
— Поблагословлю і їх, — засміявся професор.
У належний час під'їхав Гаркнесс. Моріарті вирядив Спіра, а сам поїхав. Годині о десятій Марта й молода служниця погасили в домі світло, крім однієї лампи у вестибюлі, залишеної до повернення господаря, і полягали спати.
Кроу, як і домовились, прибув на Бейкер-стріт рівно о дев'ятій, але, зайшовши до Холмсової кімнати, нікого там не побачив. Він тихо погукав господаря, а не діставши відповіді, всівся біля палаючого каміна й видобув свій старий американський револьвер, щоб пересвідчитись у його доброму стані.