— Все абсолютно точно, — поплямкав губами Ембер, немов смакуючи цукерку.
— А крім того, і його власний товар, — м'яко додав Спір. — Годинники, каблучки та інше. Приблизно на три тисячі фунтів. На суботу та неділю все буде сховано до сейфа.
— А який сейф?
— Великий. З потрійним замком конструкції Чабба. Установлений на металевому листі й прикріплений до підлоги. Старий, — додав Спір поблажливо.
— А підлога?
— Звичайна, дерев'яна.
— Що видно в щілини? — Моріарті питав швидко, мов адвокат у суді.
— Лише сейф. І, здається, трохи підлоги.
— А що внизу?
— Підвал. Там труднощів не буде.
— Дзвінків чи чогось із цих новомодних вигадок немає?
— Можливо, є. Але, виявивши батареї, неважко перерізати дротики. Часу вистачить.
— Шляйфштайн має доброго зломщика? — обернувся Моріарті до Ембера.
— Для такого випадку — не зовсім. Усі його люди — груба сила й тупість. Доведеться підшукати йому зломщика.
— У вас багатий досвід, Ембере. Самі змогли б упоратися?
— Я б зміг, — кинув Спір.
Моріарті, рухом змії перед стрибком, хитнув головою.
— Я запитую Ембера. Його Шляйфштайн не знає.
Спір кивнув. Тон професора його не збентежив. Моріарті розпитував, малюючи в уяві картину розвитку подій. Чи пощастить їм спокусити німця? А що, як той негідник не впіймається на підготовлений для нього гачок?
— Крім того, Спіре, вам доведеться зайнятися поліцаєм. Отже, ви б змогли впоратись, Ембере?
— Це забере страшенно багато часу. Вдень працювати не можна. У ніч з п'ятниці треба вирізати підлогу й молитися, щоб ніхто не прийшов туди в суботу. В ніч проти неділі зірвати домкратом двері сейфа з завіс. Працювати доведеться лише десять хвилин з кожних п'ятнадцяти, а коли двері зірвемо, будуть ускладнення.
— Ви зможете впоратися з потрійним замком Чабба? Його не доведеться вирізати автогеном?
— Я вже казав — сейф старий.
— Але завіси підсилені, — зауважив Моріарті.
— Клинці в щілину)вставити можна, а значить, і сейф, за допомогою домкрата, можна відкрити, мов консервну банку. Треба лише набратися терпіння і не дуже погнути двері, щоб потім можна було поставити їх на місце. Побачивши, що двері знято, поліцай тут же зчинить гвалт.
— Залиште поліцая Спірові, — посміхнувся професор. — А вас, Ембере, потім разом з коштовностями спіймають.
— Я знаю, — так само посміхнувся Ембер.
— А де бувають люди Шляйфтайна — знаєте?
— Одне-два місця.
— Зможете через них дістатися до Шляйфштайна?
Ембер кивнув, хоч і не був у захваті від перспективи пробиратися до ворожого табору.
Відчувши нерішучість дрібнотілого злочинця, Моріарті виважив його похмурим поглядом і спокійно, немов звертався до дитини, заговорив:
— Треба піти й продатися Шляйфштайну. Але остерігайтесь його людей, особливо великого Франца. Якщо той щось запідозрить, то роздавить вас одним мізинцем.
Залишившись сам, Моріарті підбив підсумки. Він мав рацію, зосередившись на тому, щоб приборкати й підкорити своїй волі чотирьох іноземців та двох англійців, а практичну роботу з відновлення «сім'ї» доручити іншим. Відчував найвищу насолоду від своїх здібностей, виробляючи складний план помсти кривдникам, аби втілити його й побачити наслідки. В цьому було щось божественне. Моріарті знав, що має хист планувати й керувати, але повсякденне керівництво своєю злочинною «сім'єю» було для нього досить банальною й нудною справою. Зараз його ніздрі нервово здригались — почав діяти план приборкання Гризомбра й Шляйфштайна. Наставлено перші пастки на стежках Кроу та Холмса, яких ті досі не помічали.
І, нарешті, головне. Скільки довелося витратити з американського капіталу? Щотижня виплачувалися певні суми жебракам, «боксерам» та ще декому з тих, хто на нього працював, але гроші вже почали повертатись у вигляді данини від рекетирів та кишенькових злодіїв: гаманці, годинники, шовкові носові хустки та інше. Одержав гроші також Гаррі Аллен. Він виявився вдалою знахідкою. Господарські витрати в будинку на Алберт-сквері. Придбано магазин на Корнгіллі та два нові будинки для Сел… Немов у відповідь на його думки, тихо постукавши й не чекаючи відповіді, до кімнати увійшла Селлі Годжес.
— Здається, я знайшла для тебе спокусницю, Джеймсе.
Вигляд у неї був майже скромний. З-під довгої, легкої спідниці видніли шнурки черевиків. Біла блузка з високим коміром навіть більше, ніж завжди, підкреслювала її гарно вимощене волосся.