— Безпечніше, якщо вас буде п'ятеро — вислухавши Ембера, зауважив Шляйфштайн. — П'ятий вестиме спостереження ззовні. Ви впораєтеся з допомогою Франца та трьох інших?
— Залежно від того, що то за троє інших.
— Ви бачили внизу двох німців? Мої люди.
— Бачив.
— Вони й Ще один чоловік, Еванс. Він теж у цьому будинку.
— У будинку є ще один: Веллберн. Він дуже балакучий. І ще, бажано, щоб усі, хто зі мною працюватиме, трималися тісніше.
— З цим ускладнення не буде.
— А після того, як у ніч з п'ятниці на суботу ми виріжемо підлогу, нам доведеться удень десь пересидіти, а потім знову працювати в ніч із суботи на неділю. Я б хотів, щоб увесь цей час ми були разом.
— Можете всі повернутися сюди. Тут досить безпечно.
— Скільки часу вам потрібно, щоб усе владнати з пароплавом?
— Чотири дні. Мої люди ввесь час приїздять і від'їздять.
— У такому разі я згоден.
— Гаразд, — мовив Шляйфштайн, немов скуштувавши смачного пудингу. — Коли?
— Трохи згодом. Я повернуся за три дні й поговорю з Францом та іншими. А ви дайте їм настанови.
— Вашу руку!
Уже простягши руку, Ембер докинув:
— А ми справді ще не домовились, як поділимося.
— Ви сказали, левова пайка моя. Отже, половина. Решту теж поділимо навпіл: половину вам, половину моїм людям. Так вас влаштує?
— Це буде добра здобич.
— Вашу руку!
Долоня Шляйфштайна була мов шматок м'яса. Ембер помітив, як потім німець витер її носовою хусткою.
Сліпий Фред зник, Таффнелла теж не було видно, і Ембер припускав, що той причаївся десь у сутінках. Людей на вулиці було мало. Підійшовши до пивнички, він побачив Джека-Стрибунця, який, зіпершись на милиці, прихилився до стіни зі склянкою в руках. Потягували джин і кілька хлопчаків у дранті.
Глибоко засунувши руки в кишені пальта, Ембер, немов бідний, але щасливий волоцюга, затяг пісню:
Джек-Стрибунець навіть не глянув у бік Ембера, але пісня стала йому сигналом іти за будь-ким, хто надміру зацікавиться Ембером.
Омнібуса не було видно, і, вирішивши пройти трохи пішки, Ембер уже через п'ять хвилин відчув, що за ним хтось стежить. Він двічі раптово зупинявсь у безлюдних провулках, а відлуння чужої ходи якусь частку секунди ще чулося. Затримавшись на розі, Ембер угледів у кінці провулку постать. «Час примусити його побігати», — подумав Ембер і почав заплутувати сліди, то ховаючись у сутіні, то швидко переходячи з одного боку вулиці на другий, і все ж відірватися від переслідувача йому не щастило. Так тривало з півгодини, майже до Гакні-Роуд. Ембер знав, що Джек, відкинувши милиці, тінню скрадається за переслідувачем, але Емберові, заінтригованому й трохи занепокоєному, цього було мало.
Дійшовши до вузького безлюдного провулку, що кроків через триста виходив на Долстон-Лейн, він зупинився. На півдорозі кидав розсіяне світло маленький ліхтар. Ембер мить постояв, і подавсь провулком у бік Долстон-Лейн. Гучний стукіт його черевиків по бруківці відлунював від темних стін обабіч. Проминувши ліхтар, Ембер увійшов у темряву, пройшов трохи в напрямку головної вулиці, потім повернув і тихо пішов назад, дослухаючись до кроків, що швидко наближалися.
Маленький на зріст Ембер не вдався фізично дужим, зате був надзвичайно хитрий. Намацавши в кишені мідного кастета, з яким ніколи не розлучався, він причаївсь у густій сутіні біля стіни, і, коли підбіг, важкою сапаючи, переслідувач, Ембер підставив йому ногу.
Глухо лайнувшись, чоловік упав. Ембер, швидко виступивши з сутіні, вдарив його ногою, а коли той повернув до нього біле в напівтемряві обличчя — вдарив кастетом. Чоловік обм'як.
Ембер підвів голову й тихенько свиснув. У провулку з'явився Джек-Стрибунець.
— Сюди! — покликав Ембер, перевертаючи ногою чоловіка, щоб на його обличчя впало світло ліхтаря. Ним виявився готельний злодій Еванс, нечемно відправлений у царство нетями.
Моріарті, хмурячись, зосереджено слухав розповідь про події минулого вечора.
— Вільгельм дуже обережний, — сказав він, вислухавши Ембера. — А взагалі — чудово, я зробив би те саме. І все ж мене дещо непокоїть. Краще б за вами пішов Франц. Знаю друга Еванса — багато м'язів, але замало розуму. Якщо я добре пам'ятаю, він легко кидався словами. Та коли вже його послали за вами назирці, значить, йому довіряють. Ми, Ембере, теж маємо бути обережні, мов коти на тонкій кризі.