Спір тоскно дивився на шоломи з гребенями — відзнакою поліції Сіті. Якщо хтось зверне увагу, що вони виконують роботу звичайної поліції, це неодмінно викличе підозру, а Спір менш за все бажав завдати шкоди бодай одному представникові державної поліції.
Безпосереднє керівництво «арештом» мав узяти на себе Бертрам Джекобс. Спір був надто добре відомий Шляйфштайнові, щоб показуватися біля будинку в Едмонтоні й тим самим виказати, хто їх «заарештовує».
… — Для годиться, з Ембером теж не дуже панькайтеся, — порадив Спір. — Вам ні до чого скандали у фургоні, коли будете повертатися. Це може привернути зайву увагу. Ви з Вільямом зброю маєте?
Бертрам задер полу піджака й показав довге криве руків'я застромленого за пояс французького самозводного револьвера.
— Застосовуйте лише на те, щоб примусити замовкнути когось такого, кого не зможете взяти.
— Не турбуйтесь. Ми знаємо, що робити.
— Розташування кімнат знаєте?
— Зі слів Ембера. Більшість часу всі перебувають у їдальні, праворуч од залу. Кімната господаря на другому поверсі, вікнами на вулицю; його я візьму сам.
Вони вже лаштувалися сідати до чорного фургона, що стояв у дворі за будинком, коли з'явився збуджений і стомлений Беттеридж, уже знову в цивільному. Спір вирішив, що з Беттериджа на сьогодні досить, тож звелів йому лишатись у Бермондсі й чекати на «заарештованих».
Ембера проймав нервовий дріж. Усю дорогу до Едмонтону він відчував якусь невиразну загрозу. Надто приваблива була парусинова торбина й надто недовірливий Франц. Шляйфштайна тим часом переповнювала радість, хоча спочатку, почувши про непередбачене ускладнення він був злякався.
Шляйфштайн забрав торбину до своєї спальні, а вони залишились у їдальні, де Веллберн та хлопець із масним волоссям частували їх беконом, хлібом, густим елем та міцним чаєм. Це значно піднесло Емберів настрій, хоча Франц і далі підозріливо на нього позиркував.
Клаус і Петер повернулися пішки невдовзі після восьмої й запевнили, ніби все спокійно. Еванс, наляканий переслідуванням, з'явився через п'ятнадцять хвилин після них.
Поступово нервозність і напруга змінилися хвастощами й жартами, до яких Емберові було важко прилучитися, бо він знав, що сьогодні рано чи пізно стане не до жартів.
Десь по дев'ятій Шляйфштайн гукнув масноволосого хлопця, а за кілька хвилин Ембер почув, як той спускається сходами і йде з будинку. Невдовзі сам німецький хазяїн з'явивсь у вітальні й запросив Ембера нагору.
Парусинова торбина лежала долі, а коштовності були ретельно розкладені на ліжку.
— Ви дотримали свого слова, містере Ембер, — задоволено мовив Шляйфштайн. — Таких трофеїв я ще не бачив. Як тільки ми вивеземо їх із Англії, безумовно, піде чутка, що цю нічну операцію організовано мною. Це підніме мій авторитет у Лондоні.
— Ще й як підніме.
— Я не хочу тут довго затримуватися. — Шляйфштайн не міг відірвати погляду від ліжка. — Було б краще, аби все воно опинилося тут завтра, але що зроблено, те зроблено. Хлопець пішов по капітана, який цю красу перевезе.
Серце Емберове впало. Зрештою, професор може взагалі все втратити.
— Ви вірите тому чоловікові? — запитав Ембер. — Тут усе це буде в більшій безпеці.
— Його дружина й діти в Берліні. Він не посміє мене зрадити! — Жорсткий вираз Шляйфштайнового обличчя на мить пожвавила тонка усмішка, але очі лишалися холодні.
Внизу м'яко дзенькнув дверний дзвоник, що здався Емберові громом серед ясного неба, але німець майже не звернув на той дзенькіт уваги.
— Він забере лише найбільші предмети, — докинув він. — Діадеми та намиста.
Голоси внизу стали гучніші. Потім почувся крик, а за ним — постріл.
Бен Таффнелл, з маскою байдужості на обличчі, уважно спостерігав за будинком із своєї схованки через дорогу. Коли за рогом зупинився поліційний фургон, кілька перехожих, що були на вулиці, не звернули на нього ніякої уваги. Таффнелл бачив, як брати Джекобси й Терремант, одягнені в пальта, повилазили й спокійно пішли до будинку Шляйфштайна. Решта пасажирів, перебрані поліцаями, лишалися біля фургона, аж поки Бертрам Джекобс піднявся східцями до дверей і потяг за потемнілий мідний ланцюжок дзвоника. Коли двері відчинилися, поліцаї без поспіху, один за одним, теж пішли до будинку. Хлопець, що був за кучера, одержавши сигнал, під'їхав фургоном до самого будинку.
Бертрам Джекобс, стиснувши в кишені руків'я револьвера, став на верхньому східці, біля самих дверей, а його брат і Терремант — навпроти нього й трохи нижче.