Двері відчинив Франц.
— Ми з поліції, — сказав Берт Джекобс.
Франц спробував зачинити двері, але обидва Джекобси й Терремант, подавшись уперед, відтіснили його до залу, а він, задкуючи, закричав по-німецькому, що в будинку поліція. «Боксери» в уніформі вже бігли, перестрибуючи через двоє східців, але Франц устиг вихопити з кишені піджака пістолет і вистрілити.
Куля влучила в груди одному з «боксерів», кремезному Пагу Парсонсу, і він, застогнавши, скотився східцями вниз. Його блакитна уніформа почервоніла на грудях від крові. З вулиці почувся зойк. Терремант ударив Франца по руках короткою, але замашною палицею, яку завжди носив із собою, потім ударив удруге, цього разу — по голові.
Брати Джекобси побігли сходами нагору, а їхні товариші в уніформі вдерлися до їдальні й хапали за комір тих, хто намагався вистрибнути у вікно.
Захоплений зненацька, здивований і розгніваний, Шляйфштайн ще не зовсім розуміючи, що діється, намірився висунути шухляду столу.
— Вас обох ми візьмемо живими, — вигукнув Бертрам Джекобс, скерувавши на німця револьвер, а його брат, схопивши Ембера, надів йому наручники й грубо повернув обличчям до стіни. Шляйфштайн почав сипати прокльони англійською й німецькою мовами. Менш як хвилину знадобилося, щоб здобич з ліжка знову опинилась у парусиновій торбі. Визирнувши у вікно, Вільям побачив, що на вулиці вже зібрався натовп, а «боксери» в уніформі саджають «заарештованих» до фургона. Ще хвилину вони витратили, щоб звести Шляйфштайна й Ембера вузькими сходами вниз, а коли вийшли з будинку, один «боксер», трохи піднявши голову Пага Парсонса, кинув до Бертрама:
— Він мертвий.
— Облиште його, — просичав Джекобс, підштовхуючи Шляйфштайна в спину револьвером.
Від початку до кінця акції не минуло й шести хвилин, і коли вони від'їхали, Терремант, виглянувши в заднє заґратоване віконце фургона, побачив, що крізь натовп до будинку швидко пробираються двоє поліцаїв.
— Треба поспішати, — сказав він спокійно. — З'явилася справжня поліція.
Саме перед від'їздом професора й Лі Чао до Бермондсі, на Алберт-сквер повернувся Сексбі. Він розповів, що на Корнгіллі та Бішопсгейті була погоня, чулися вигуки «Лови!» виявили поліцая з кляпом у роті, прив'язаного до огорожі церкви Святого Петра. Кажуть також, нібито банда покинула на місці злочину свої інструменти. Інструменти виготовлені добрим майстром, це його «візитна картка», тож поліція була впевнена, що швидко розшукає негідників.
Вислухавши новини, професор, немов збираючись сказати щось важливе, звернувся до Лі Чао, але той його випередив:
— Бажаєте, щоб я негайно подався до Сейнт-Джонс-Вуду?
— Ні, — подумавши, відказав Моріарті. — Спочатку їдьмо в Бермондсі. В такій ситуації я вважаю за краще, виходячи з дому, мати при собі принаймні одного охоронця. Коли допевнитеся, що я в безпеці, візьметесь до справи у Сейнт-Джонс-Вуді.
Їхати в поліційному фургоні було тряско, тісно й незручно. Фургон мав лише шість кліток, а тому Ембер до самого Бермондсі перебував у вузькому проході разом з усіма «боксерами». Перевантажений фургон рипів і небезпечно хилився з боку на бік. Ніхто їх не зупиняв, але напруга спала лише тоді, коли коні нарешті заїхали на подвір'я за складським приміщенням.
У будинку було приготовлено шість кімнат і великий зал, у залі поставлено столи й стільці, а в кімнатах із надійно заґратованими вікнами — прості ліжка. Грати на вікнах лишалися відтоді, коли тут містився склад, отож протягом попереднього тижня брати Джекобси потурбувалися лише до дверних замків додати надійні внутрішні, двері оббити металевими листами й зробити в них вічка. Всю цю частину будинку було прибрано й побілено, тож не дивно, що Шляйфштайнові та його спільникам здавалося, ніби їх привезли до якогось офіційного закладу.
Всі вони поводилися розважливо, хоча злість проступала на кожному обличчі, не кажучи вже про Франца, якому дорогою було сказано, за вбивство «поліцая» на сходах в Едмонтоні на нього чекає кат.
Затриманих було посаджено кожного окремо й ще раз обшукано. Спір їм на очі не показувався. Почувши про убивство Пага Парсонса, він засмутився не лише тому, що то був давній товариш, але й тому, що довелося залишити вбитого в Едмонтоні, хоча вчинити інакше ніяк не випадало.
За вулицею було влаштовано спостереження, а Спір поклопотався про парусинову торбину. Незабаром до двору з кучером Гаркнессом на передку в'їхав особистий екіпаж Моріарті.