— Тепер більш не треба дивуватися. Я повернувся. Все буде, як і було.
— Ви переконали мене. Я допоможу вам переконати інших.
— Я переконаю їх сам, а ви поживете тут певний час. Моя мета. залишилася незмінною — контролювати злочинний світ Європи. Щоб досягти цього, я плету непомітну для неозброєного ока павутину. Ви є цьому доказ.
Ангус Мак-Криді Кроу пережив один із найважчих днів за весь час своєї кар'єри, але знав, що вечір, можливо, буде навіть важчим, хоча й з інших причин. На його щирий подив, Комісар прийняв запрошення Сильвії повечеряти з ними в суботу, 21 листопада. Ангус Кроу рішуче наказав Сильвії готувати страви власноручно. Сильвія спочатку заперечувала, мовляв, коли в домі тримають собаку, то самі не гавкають. Ангус, у свою чергу, заявив, що коли собака не навчений, то доводиться гавкати самому.
Але він зовсім не сподівався на те, що приніс день наступний. А день почався досить спокійно, й це тривало, аж поки до кабінету зайшов Теннер з новиною про зухвале пограбування ювелірної фірми в Сіті.
— Здається, плакали тисячі фунтів, — сказав Теннер. — Тамтешнього поліцая зв'язали, мов курча, двері сейфа зірвали. Фірма «Фриленд і Син». Хлопці в Сіті тепер попобігають, мов ошпарені коти. Добре, що це нас не стосується.
Після розмови зі старим Боултоном, Кроу насторожено сприймав кожне значне пограбування. Він розпитав Теннера докладніше, але сержант зміг лише додати, нібито грабіжники покидали свої інструменти.
Кроу все ще ставився до телефону, як до новомодного підступу диявола (дивне ставлення при радикальних переконаннях), але тепер виникла потреба ним скористатись. Він одразу ж зв'язався з одним із кількох приятелів, яких мав у поліції Сіті, інспектором Джоном Клаузом, скромним, бородатим, стриманим чоловіком, що мав неабиякий досвід у справах злочинного братства.
Як зрозумів Кроу, пограбування прикро зачепило Клауза. Саме йому та його підлеглим довелося червоніти, що все так сталось. У розмові з Кроу Клауз підтвердив, що в них зберігається сумка з інструментами, кинута злодіями, коли вони тікали від погоні.
— Чи ви не дозволили б мені поглянути на них? — запитав Кроу. — Можливо, я їх упізнаю. А якщо впізнаю, то зможу назвати негідника, який останній тримав їх у руках.
Клауз знехотя пообіцяв.
Для Кроу було досить одного погляду, аби пересвідчитися, що цю поштову сумку та її вміст він не раз бачив у домі старого Боултона в його будинку у Сейнт-Джонс-Вуді.
— Той, кого ви розшукуєте, має значитись у вашій картотеці, — сказав він. — У нашій він точно є. Це Нік Ембер — дрібнотіле мерзенне створіння. Колись він працював на Джеймса Моріарті, про якого ви, певно, чули.
— А-а, отой всеїдний професор!.. — Клауз сів за стіл, стулив докупи пучки пальців обох рук і мовби заходився їх перераховувати, попарно відділяючи й знову з'єднуючи. — Нам відомо про ваші клопоти з професором, Ангусе. Знаю я й Ембера, хоча мене дивує, що він став зломщиком. Ці інструменти дуже старі й надзвичайно високої якості.
Між Скотленд-Ярдом і поліцією Сіті завжди існувало мовчазне суперництво, і Кроу всім своїм виглядом натякнув, що каже не все й що інструменти важать у цій справі значно більше, ніж видається на перший погляд.
— Я передам усю інформацію у відповідний відділ, Ангусе, — проводжаючи його до дверей, говорив Клауз. — Ви, звичайно, повідомите нас, якщо затримаєте його перші. Ми будемо вдячні.
— Обов'язково, — кивнув головою Кроу. — А тим часом я зберу додаткові свідчення про інструменти. До побачення, Джоне, і мої найкращі побажання дружині.
Гарний настрій, з яким Кроу повертався омнібусом до Скотленд-Ярду, пропав, як тільки розгніваний Комісар повідомив його про вбивство поліцая в Едмонтоні.
Коли Кроу прибув до Едмонтона, сержант Теннер був уже там, а співробітники місцевої дільниці збирали свідчення та вивчали терен події.
Вбивство залишалося загадкою.
— Я зв'язався із Сіті, — доповів Теннер. — У них немає поліцая з таким номером, тож, здається, вбитий ніколи не був поліцаєм.
Кроу вислухав свідчення про те, як розгорталися події: поліційна облава на очах перехожих, одного поліцая вбито, решта від'їхала чорним фургоном. Свідки називали різну кількість — хто шість або сім', дехто — три, а багато хто навіть десять.
Сусіди не додали нічого нового про «заарештованих».
— Вони ні з ким не спілкувалися, — сказала мешканка найближчого будинку. — Знаєте, я навіть задоволена. Тут оселилася була така груба компанія. Здебільшого іноземці.
— Здебільшого? Що ви маєте на увазі?