— Ви ж знаєте, що обслуговую. 1 інших, тих, кого ви прислали, теж.
— Гаразд, містере Бігналл. Ви будете винагороджені. Ми цілком задоволені вами. Ви платите вчасно й певен, маєте добрий зиск завдяки співробітництву з нами.
— Говоріть, що вам треба, поки ніхто не зайшов.
— Лише одне маленьке застереження.
— Ну?
— Згодом… — Китаєць, здавалося, добирає слова. — Згодом,, може, цими днями, а може, за кілька тижнів… чи навіть місяців… ви дістанете вказівку…
— Про що?
— Припинити постачання нашого спільного друга з Бейкер-стріт.
— Але ж це його ліки! — Тик під лівим оком виказував хвилювання Бігналла. — Йому може бути дуже погано, якщо…
— Якщо 6 нього не буде ліків» він стане дуже нервовим. У нього буде дуже поганий настрій. Він дуже страждатиме і за ті ліки зробить усе, що ми його попросимо.
Бігналл зблід.
— Не турбуйтесь, містере Бігналл. Вам заплатять добрі гроші, а ви зробите як вам сказано. Бо інакше… Інакше… — Китаєць мімікою показав, яким неприємним буде остаточне вирішення всіх земних клопотів Чарлза Бігналла. — Не турбуйтесь, містере Бігналл, — ще раз повторив він, — так уже робилося для цього добродія і раніше. Він дуже розумна людина, але кожен має свою ціну. Його ціна — білий порошок. Отже, коли дістанете вказівку, зробите як вам сказано.
Бігналл якимсь мимовільним рухом усього тіла виказав згоду й покору. Моріарті зробив ще один хід у смертельній грі.
Вночі Ембера перевезли з Бермондсі на Алберт-сквер. Тієї ж ночі сюди було викликано Боба Ноба. Його рука ще боліла й лежала на перев'язі.
Обидва вони лишалися в будинку тридцять шість годин, більшість часу провели з Моріарті в його кабінеті і покинули будинок, щоб виїхати на континент, до берегів озера Аннесі. Їхнім від'їздом Моріарті вбивав двох зайців: Емберові й Бобу було небезпечно лишатися в Англії, до того ж вони ще могли послужити його кінцевій меті. Відтепер Ірена Адлер буде під постійним наглядом, про її повсякденне життя професор щотри-чотири дні матиме докладну інформацію.
Селлі Годжес ремствувала, бо в будинку на Алберт-сквері поселили Карлотту, й тепер, будучи майже незмінною партнеркою господаря в ліжку, вона, Селлі, мусила навчати «латинську тигрицю», як називав Карлотту професор, моди й етикету.
Поллі Пірсон і досі зітхала за Гаррі Алленом. Щодень збільшувалася в розмірах Бриджіт Спір, виношуючи дитину. Спір був увесь у справах помолоділої злочинної імперії. Фактично ставши начальником її штабу, він про все регулярно доповідав професорові, а той приймав непомильні рішення й давав указівки. Шляйфштайнові з його бандою надали в Бермондсі відносного комфорту. Пізніми вечорами професор вправлявся у фокусах, запозичених з книжки Гоффмана «Новітня магія», часом годину просиджував перед дзеркалом, удосконалюючи грим, що мав у недалекому майбутньому надати йому зовсім іншого образу.
На другому тижні грудня з Франції повернувся Гаррі Аллен.
Гаррі Аллен ніколи не був природженим чи бодай старанним учителем. Розпещений син дрібного поміщика, він, як і багато його однолітків, збагнув усю брутальність суспільства ще під час навчання в школі, а нетривале перебування в Оксфордському університеті нічого нового не додало, крім ще більшої розбещеності.
Отже, він був, по суті, чарівним марнотратником, і коли його батько помер, не лишивши майже нічого, крім боргів, Гаррі раптом опинився перед необхідністю розраховувати на свої власні вбогі можливості. Міцно збитий хлопець, небайдужий до жінок, алкоголю та азартних ігор, він швидко знайшов місце молодшого вчителя приватної школи в Бакінгемширі. Там, незважаючи на свою легку вдачу, він став джерелом такої ж брутальності, якої лише кілька років тому зазнав сам.
Падіння Аллена почалося, коли він зрозумів, що вчительська платня недостатня, аби задовольнити всі його потреби. Як і багато хто до нього, Аллен удався до дрібних крадіжок у своїх учнів, а що цього йому не вистачало, то, зловживаючи своїм становищем, перейшов до відкритого здирства.
Старіючий директор і власник школи, вболівальник за свою справу, делікатний вдачею, був ще й церковнослужителем. Він довго заплющував очі на поведінку свого молодшого вчителя, але, як завжди буває, настав час спокути. Для Гаррі Аллена це був день, коли до школи несподівано з'явилося відразу троє батьківських подруж, стурбованих тим, що їхні нащадки постійно просять у них певні суми грошей. Правда розкрилася, й дехто з батьків був схильний негайно притягти заблудлого молодика до місцевого суду.
Так, попри свої природні здібності, Аллен опустився до стану дрібного злочинця. Майже три роки після річного ув'язнення він займався шахрайством, кишеньковими крадіжками та рекетом, доки його знайшов Спір і привів до професора.