Лист було одержано на початку лютого, і управитель дивувався, як міг про нього забути. Зателефонувавши до поліції, він дізнався, що Кроу вже пішов і буде лише завтра вранці. Управитель розважив, що не буде великої біди, якщо він зателефонує вранці, хоча й подумав, що, може, треба було запитати домашню адресу інспектора. Але навіть коли б він це зробив, користі було б мало. Сильвія Кроу того вечора була вдома сама. Її чоловік, як вона гадала, був заклопотаний службовими справами, а служниця Гарріет мала вільний вечір.
Готель «Гросвенор-Гаус» був поряд з вокзалом Вікторія і виходив чолом на жваву Вікторія-стріт, з ранку до півночі заповнену екіпажами, вантажними фургонами, зеленими та жовтими омнібусами, що раз у раз під'їжджали до вокзалу й від'їжджали від нього.
«Гросвенор-Гаус» пишався своїм обслуговуванням та кухнею й був, мабуть, найбільший серед готелів, що співробітничали із залізничними компаніями.
З другої половини дня 8 березня 1897 року за «Гросвенор-Гаусом» велося спостереження чи не з кожного рогу. Добре вдягнені чоловіки та жінки патрулювали вулицю Букінгем-Пеліс-роуд, на яку також виходив готель, а невелика група під виглядом жебраків, носіїв, мандрівників тощо охороняла вхід до готелю та всі підходи до нього з боку вокзалу. Моріарті обрав місце зустрічі, враховуючи, що Гризомбр, прибувши до Англії, побажає передати викрадену картину відразу, а поїзди Дувр-Чатем-Лондон прибували саме на вокзал Вікторія. Гризомброві досить було лише зійти з поїзда й пройти до готелю, щоб позбутися Джоконди в обмін на багатство, обіцяне Джарвісом Морнінгдейлом.
Моріарті обіцяв Гризомброві чекати в готелі щовечора з восьмої години, бо один з поїздів прибував до Лондона саме незадовго до цього часу.
Моріарті був певний, що Гризомбр не забариться. І не помилився. Коли прибув поїзд із Дувра, один із прибічників Моріарті, під виглядом носія, підійшов до Гризомбра та двох його охоронців, поклав на свій візок чотири їхні валізи й почухав потилицю, почувши, що їм треба в «Гросвенор-Гаус». Жоден з трьох французів не помітив, як носій коротко кивнув двом хлопчакам, що байдужно дивилися на прибулий поїзд. Вони не помітили також, як один з хлопчаків заспішив і, помахавши рукою, подав сигнал трьом чоловікам та хлопцеві в поштовій уніформі, який тинявся в кінці платформи. Кількома секундами пізніше цей поштар уручив жовтий конверт з телеграмою управителю «Гросвенор-Гауса». Управитель передав телеграму посильному, і той одразу відніс її на четвертий поверх, де були апартаменти Джарвіса Морнінгдейла.
Ще до того, як французи прибули до готелю, телеграма була в руках у Моріарті.
— Отже, він уже тут. — Професор тримав конверта так, щоб це бачили всі присутні: Гаррі Аллен, Спір та брати Джекобси. Вони зібрались у вітальні, звідки одні двері виходили в коридор, а двоє інших — до спалень Моріарті та Гаррі Аллена. — Сюди вони прийдуть нб одразу, але краще, коли ми підготуємось. Гаррі, винесіть даму.
Гаррі Аллен пішов до спальні професора, де, прикрита чорною тканиною, покоїлася справжня Джоконда. Крім картини, на ліжку, немов підготовлений до вечірки, лежав одяг, яким Моріарті користувався, прибираючи подобу свого брата-академіка, — смугасті штани, біла сорочка, довгий чорний сурдут. Долі стояли черевики з товстими підошвами. Все інше, необхідне для маскування, було на туалетному столику.
Там лежала також улюблена зброя професора — автоматичний пістолет, подарований йому Шляйфштайном три роки тому, коли вони намагались у Лондоні утворити спілку. Поряд з пістолетом була пляшка скипидару фірми «Вінзор і Ньютон», мастихін та суха ганчірка.
Гаррі Аллен обережно взяв Джоконду й поніс до вітальні. Моріарті сам допоміг приладнати її на мольберті, що стояв ближче до дверей спальні. Потім Аллен приніс і чорне полотно, яким вони закрили картину, впевнившись, що вона не впаде від необережного дотику.
— Не думаю, що вони зараз умиваються й чепуряться в своїх кімнатах, — озвався Моріарті. — Гризомбр не захопить мене зненацька. Займіть свої місця і будемо чекати.
Всі згідливо кивнули. Бертрам Джекобс і Алберт Спір пішли до спальні Гаррі Аллена. Вільям Джекобс, усміхнувшись, вийшов у вистелений товстим килимом довгий коридор, постояв і прислухався, чи не чути крізь шум дощу чиїхось кроків. Трохи далі стояла шафа для віників. Вільям Джекобс, підійшовши до шафи, заліз усередину й причинив дверцята, лишивши вузеньку щілинку. Та поки з'явилися французи, він висидів у шафі майже сорок хвилин. Один з Гризомбрових охоронців ніс пласку валізу.