Прибувши до готелю, вони запитали в портьє про містера Мор-нінгдейла. Почувши французький акцент, той сказав, що на них чекають. Після необхідних формальностей Гризомбр вирішив: треба позбутись картини якомога швидше. Затримуватися в Лондоні не мав бажання й, хоч їм і зарезервували кімнати в «Гросвенор-Гаусі», думав устигнути на нічний поїзд до Дувра, щоб уранці, куди заможнішим, уже бути в Парижі.
Гаррі Аллен на стук гостей відчинив двері, і Морнінгдейл підвівся назустріч.
— Заходьте, панове. Я відчував, що ви не примусите довго чекати себе.
Двері за відвідувачами було зачинено, руки потиснуто, келишки з бренді подано, на обличчях сяяли усмішки. В коридорі Вільям Джекобс виліз із шафи для віників і став під дверима апартаментів Морнінгдейла.
— Отже, вона у вас… — Морнінгдейл не зводив погляду з валізи, яку міцно тримав Гризомбрів охоронець.
— Вона в мене. — Гризомбр стримано кивнув на валізу. — Все гаразд, вона може бути вашою, мосьє Морнінгдейл, якщо маєте гроші.
— Гроші! — Морнінгдейл нетерпляче цикнув язиком. — Гроші — не проблема. Вони, звичайно, зі мною. Але дозвольте на неї глянути. Дозвольте побачити, що-ви привезли.
— Мосьє, — завагався Гризомбр, — угоду було укладено на довірі. Я…
— Довіру, підкріплену п'ятьма тисячами фунтів, навряд чи можна назвати просто довірою. Покажіть картину!
Моріарті відчув, що зараз він і голосом, і манерами міг себе виказати, але все минуло непоміченим. Ще мить повагавшись, Гризомбр кивнув охоронцеві. Той поставив валізу на підлогу, відкрив і вийняв звідти загорнену в оксамит картину.
Гаррі Аллен хотів був узяти й поставити її на вільний мольберт біля дверей спальні.
— Стривайте, мосьє Гризомбр, — виступив наперед Морнінгдейл, — я спочатку гляну на зворотний бік. Там мають бути розпізнавальні знаки.
— Ви натякаєте на те, що я вас обманюю? — обличчя Гризомброве потемніло від гніву.
— Спокійно, спокійно!.. — Морнінгдейл зробив примирливий рух. — Не треба на мене гніватись, Гризомбре. Проста обережність. Певні знаки є на дошці праворуч, а також тріщини та брудні плями, крихітні подряпинки — навколо рота й на вказівному пальці правої руки. Та ще, звичайно, павутинка тріщинок по всій картині, так? Ось, бачите праворуч? — Картина була вже розгорнена, й знаки були чітко видимі. — Поставте дошку на мольберт, Гаррі.
Гаррі Аллен узяв картину з рук охоронця.
— А що там? — немов уперше побачивши, показав Гризомбр на другий мольберт.
— Звичайна мазанина, — звів брови Морнінгдейл. — Торговець намагається видати її за невідомого Рембрандта. Я пізніше вам її покажу. — Ах! — Морнінгдейл відкинувся назад, милуючись Джокондою, щойно встановленою на мольберт. — Хіба ж вона не прекрасна? Диво! Знайома незнайомка. Безсмертна. Матеріальне втілення зв'язку з генієм.
Без сумніву, це була копія, виконана для нього Лаброзом, і Моріарті з нетерпінням чекав побачити копію, виконану Реджиналдом Лефтлі. Він у душі посміхнувся: хоч би якою вона була, Лувр, навіть виявивши підробку, ніколи не допустить, щоб про це стало відомо. Моріарті підійшов до картини, немов вивчаючи її до найменших подробиць.
— Хто робив копію? — запитав він немов сам у себе.
— Як ви й радили, Реджиналд Лефтлі. — Тепер Гризомбр стояв поряд з професором.
— Гарна копія?
— Оригінал і копія подібні, мов горошинки в стручку.
— А Лефтлі зоп'яну не прохопиться про це десь у лавочці чи пивниці?
— Містер Лефтлі, — лагідно зауважив Гризомбр, — мовчатиме як могила.
— Бо чого б це ви мали ділитися з ним гонораром, правда ж?
— То що з грошима?
— Одну хвилину. Як… е-е… було здійснено викрадення?
— Як я й казав: легко. Випадково було розбито одне з вікон. Склярові довелося попрацювати в Квадратному залі після закінчення робочого дня в Луврі.
— Зрозуміло.
— Дуже жаль, мосьє Морнінгдейл, дуже жаль, але наступного ранку скляр загинув. По дорозі на роботу. На нього наїхали коні. Дуже жаль. То де ж мої гроші?
— Ви попрацювали чудово, — сказав Морнінгдейл, подумавши, що справа коштувала життя трьом людям. Він подивився Гризомброві просто в очі. — Чудово. Так, час із вами розрахуватися, мосьє Гризомбр. Зачекайте всього кілька хвилин, панове. Мій секретар тим часом подасть вам ще по келишку. Сідайте, мої друзі. — Він обернувся й непоспіхом пішов до своєї спальні.