— Бертраме, Вільяме! — різко наказав професор. — Наздоженіть! Ніякої стрілянини. Якнайменше шуму! Поверніть його! Якщо не вдасться сюди, то — на Бермондсі.
Моріарті скерував пістолета на двох охоронців-французів, а брати Джекобси, ховаючи зброю, вибігли з кімнати.
Спір причинив двері, Гаррі Аллен швиденько поховав картини до валіз і навів у кімнаті лад.
Моріарті знову прибрав подобу Морнінгдейла.
За двадцять хвилин, забравши речі з кімнат французів, Спір та Гаррі Аллен разом з обома охоронцями Гризомбра залишили готель. Трохи згодом зійшов униз Моріарті й оплатив рахунки. З'явився візник Гаркнесс і повіз професора геть. Коли прибула поліція, навколо готелю зосталося хіба кілька жебраків.
Збігши наниз, Гризомбр уповільнив кроки, пригладив волосся й обсмикнув одяг, щоб пройти вестибюлем, не привертаючи уваги. Можливо, пощастить сховатись у великому вокзалі, щоб сісти в поїзд до Дувра перед самим його відходом. Логіка підказувала: довіряти професорові не можна. На місці Моріарті він теж був би безжальним до зрадника.
Озирнувшись у дверях, Гризомбр побачив на сходах двох огрядних чоловіків. Не боячись привернути до себе загальну увагу, вони бігли за ним, наче гончаки за лисицею.
Гризомбра охопила паніка, що траплялося з ним не часто. Він вискочив на холодне повітря і, розгубившись, побіг двориком, що відокремлював готель і вокзал від Вікторія-стріт, а потім, уже забувши про всяку обережність, пірнув у гущу вуличного руху.
Вікторія-стріт кишіла людом. Тротуарами поспішали в своїх справах перехожі, дехто, не зважаючи на навколишній гамір, спроквола прогулювавсь; інші квапилися вчасно відправити послання, не спізнитися на поїзд, на ділову зустріч, обід чи побачення, що могли змінити перебіг усього життя; треті просто демонстрували видимість діяльності, щоб були задоволені роботодавці, щоб не нервувалися дружини, щоб спокійним було сумління. Щебетали закохані, мовчки йшли подружні пари, снували приїжджі, вешталися старці, волоцюги, тверезі й п'яні чоловіки. Кричали продавці газет.
Серединою вулиці, в яскравому газовому світлі, блимаючи своїми ліхтарями, повільно рухалися парадом візки та різноколірні омнібуси з відкритими верхніми площадками, що давали пасажирам змогу бачити все довкола: то була своєрідна рухома реклама, виписана білою, червоною, зеленою чи жовтою фарбою: «Дезинфікуючий засіб — не отруйний, має приємний запах», «Томатна паста», «57 видів смажених бобів фірми «Гайнц», довгі скромні дошки на бильцях верхніх площадок умовляли купити новий засіб для чищення ножів у Оклі, какао — у Фрая, джем — у Пірса.
Гризомбр спробував найняти фаетон, але візник крикнув: «Іду вечеряти, пане!», — тож француз повернув назад, маючи намір змішатися з натовпом на тротуарі й, можливо, звернути кудись у бічну вуличку. Глянувши віддалік на готель і вокзал, він подумав, що люди Моріарті зараз теж десь никають у гущі вуличного руху.
Раптом один із зелених омнібусів уповільнив рух, коні стали біля тротуару, східці немов запрошували на верхню площадку.
— Куди, приятелю? — спитав кондуктор, коли Гризомбр стрибнув на підніжку.
— Туди… куди й вам, — спромігся відповісти Гризомбр.
— До кінця? Горнсі-Райз — шість пенсів.
Гризомбр не дуже тямився на англійських грошах, мав їх у кишені не багато, тому дав кондукторові флорин, забрав здачу та квиток і кинувся нагору.
— Обережно на східцях! Тримайтеся! — гукнув йому вслід кондуктор.
На відкритій верхній площадці, здавалось, ніби омнібус ось-ось перекинеться, і Гризомбр, тримаючись за поруччя, пішов вузьким проходом уперед, де праворуч було два вільних місця. Раптом знизу почулися голоси, серед яких Гризомбр безпомильно впізнав голос одного з людей Моріарті. Отже, ті, що його переслідували, були вже поряд. Тепер їм досить стати на платформі біля кондуктора або просто сісти внизу й чекати. Гризомброві зрештою доведеться злізти, а вони вже будуть там, готові його вітати.
Тепер омнібус рухався трохи швидше, погонич вів коней майже посередині вулиці, й колеса мало не чіплялись об колеса екіпажів, ломових візків та омнібусів, що рухались їм назустріч, до вокзалу. Два омнібуси ледве розминулись, кучери обмінялися вітаннями чи, може, кпинами.
Гризомбр глянув уперед. Назустріч їм наближався ще один омнібус. Половина місць на верхній площадці були вільні. Пасажири, позастібавшись на всі ґудзики від холоднуватого вечірнього вітру, невимушено розмовляли, сміялись, вимахували руками. Одна пара, крім себе, не помічала нікого.
Гризомбр не вагався. Задні місця були вільні. Тримаючись за поруччя, він підвівся і, коли відстань між омнібусами була не більше кроку, перестрибнув на зустрічний. Пасажирка поруч зойкнула, її супутник невдоволено лайнувся.