Зір прояснів, і Гризомбр упізнав Моріарті. За професором стояли ще якісь люди, серед них і Вільгельм Шляйфштайн.
— Ви в безпеці, Гризомбре, — сказав Моріарті. — Тікати було нерозумно. Ніхто не бажає вам поганого.
Гризомбр знову напружився й спробував підвестись, та лише безсило впав на подушку.
— Професор каже правду, Жане, — підійшов ближче Шляйфштайн. — У вас перелом руки, на тілі синці, а ще дужче вас пече образа. Мене теж пекла, коли професор утнув жарт зі мною, але те, що він каже, — правда. Він просто бажає довести свою перевагу. Ми багато з ним говорили, і я в цьому переконався. Нам треба створити континентальну спілку на чолі з Моріарті.
— Про це зараз не думайте, Гризомбре, — утрутився професор. — Ви в безпеці й побудете тут якийсь час, а мої люди подбають про вас не гірше, ніж ваші. Спіть, я завтра знову прийду.
Гризомбр кивнув і заплющив очі, впадаючи в глибокий сон. Йому снилося, ніби яскраво освітленою вулицею рухаються сотні омнібусів з відкритими верхніми площадками. Всі пасажири — жінки. Всі вони лукаво посміхаються. Всі одинакові. Кожну з них він міг назвати на ім'я — Мона Ліза Джоконда.
Моріарті дістав оправлений у шкіру зошит, розгорнув останні сторінки, де були кодовані записи про шістьох чоловік, його ворогів, узяв ручку й перекреслив тонкою навскісною лінією сторінку, присвячену Гризомброві.
ЛОНДОН — РИМ
Вівторок, 9 березня — понеділок, 19 квітня 1897 року
МОРАЛЬНЕ ПАДІННЯ ТА РИМСЬКИЙ ЕПІЗОД
— Розрахувати час — дуже важливо, але про це подбає Спір. А я хочу знати, Сел, чи готова наша італійська тигриця.
— Звичайно, готова. — Селлі Годжес, удаючи, ніби їй байдуже до запитання професора, напіводягнена, розглядала себе у великому дзеркалі спальні. — Ці нові французькі панталони збуджують твою уяву, Джеймсе?
— Торт із глазур'ю, — завжди добре, Сел.
— Така ж смачна суміш, як і Карлотта?
— Ще пікантніша. Розкажи мені ще про Карлотту.
— Я все зробила — вона цілком готова. — Селлі підійшла до ліжка, де вже лежав професор. — Твої запитання свідчать про те, що ти збираєшся до Рима, Джеймсе?
— Великдень — єдиний час, коли успіх цілком гарантований, — відказав він.
— Дівчина добре вишколена. Дивись тільки, щоб ти не навчив її чогось іншого, поки вона буде з тобою.
— Хіба ж я не буду її татом?
— У такому разі це буде кровозмішення.
. — Вона — спокуса, Сел, і, коли вже заговорили про спокусу, підем далі. Ти кажеш, Кроу впіймався на гачок?
— Він заявив Гарріет, що не може без неї жити.
— Чудово. Отже, Кроу, — в тому стані божевілля, в якому чоловіки бувають раз у житті.
— Що ти надумав робити?
— Коли обставини позбавляють чоловіка того, до чого він звик, Сел, чоловік часто занапащає власне життя. Я знаю багато таких прикладів. Кроу сам посіяв це насіння, тепер він мусить зібрати врожай. Скажи Гарріет, щоб пішла звідти: нишком, мовчки, нікому нічого не пояснюючи. Негайно. Нам робити більше нічого не треба, за нас усе зробить людська натура.
— А ти поїдеш до Італії?..
— З двома масками, рубіновим намистом, що колись прикрашало шию леді Скоубі (здається, його називали спадщиною Скоубі), та нашою юною красунею Карлоттою.
Зникнення Гарріет приголомшило Кроу. Чарівна, як завжди усміхнена, вона була в домі ще вранці, коли він ішов на службу. Навіть подала таємний сигнал, показуючи, яким прекрасним, хоч і забороненим, було все те, що вони обоє переживали. Увечері, коли Кроу під впливом розмови, що відбулася в нього з Комісаром, стомлений повернувся додому, її вже не було.
— Лише записка на столі, — без упину говорила Сильвія. — Лише записка, Ангусе: «Я од вас пішла». І підпис: «Г. Варнс». Ніякого пояснення. Нічого. Я навіть не знала її прізвища. Нинішні слуги просто розбестилися… — без кінця торочила Сильвія, поки голова Кроу мало не розірвалася від болю.
Для нього не було й слова, навіть натяку. Після вечері, нашвидкуруч стуленої Сильвією, Кроу сидів у вітальні, слухаючи базікання дружини, й був ладен розплакатись.
У ліжку було ще гірше, уява малювала найнеймовірніше, що могло трапитися з Гарріет. Думки про неї витіснили з голови Кроу всі інші. Тому, коли надвечір наступного дня його вдруге за останні два дні викликав Комісар, було дуже важко зробити підсумок.