І так кожного страсного тижня Адела Асконта терзалася в «Остії», причому її непокоїла не безсмертна душа Луїджі, а його можлива зрада. Луїджі вмів підкотитися до жінки, а синьйора Асконта вдалася дуже ревнивою. Цього року виявилася навіть гірше, ніж завжди. Причиною стала телеграма з Англії.
Телеграма надійшла страсного четверга, коли Луїджі готувався їхати до міста.
ВИ НЕГАЙНО ПОТРІБНІ. ВЕЛИКИЙ ЗИСК ГАРАНТОВАНО. КІМНАТИ ОДНОМУ ЗАМОВЛЕНІ В ГОТЕЛІ «ЛЕНГЕМ». ВІЛЛІ, ЖАН.
— Віллі Шляйфштайн і Жан Гризомбр, — пояснив Луїджі.
— Знаю, хто вони. Гадаєш, я така тюхтійка, як ти? — Чарівна Адела Асконта мала бурхливу вдачу, а куценький товстун Луїджі Санчіонаре був рабом своєї коханки. — Ти поїдеш до них, Джі-Джі? Це вони самі мали б приїхати до тебе! — сапала вона вогнем.
— Мене б не кликали, якби не було такої вигоди. Це дасть змогу придбати речі, які тобі так до вподоби.
— Тобі вони теж до вподоби. Ти поїдеш сам?
— Мабуть. Моє серце не заспокоїться, поки я не повернусь до тебе, Адело. Ти ж знаєш.
— Нічого я не знаю. У Лондоні теж є жінки. Поїлеш сам, Луїджі? А це справді безпечно?
Вона б хотіла, щоб з ним поїхав принаймні хтось із його наближених — або Бенно, або Джузеппе. Кожен з них доповів би їй про будь-які нерозсудливі дії Луїджі.
— Бенно може супроводити мене до Парижа. Далі я поїду сам.
— І ти відмовишся від великоднього свята в Римі?
— Ніколи. Я поїду в понеділок. Гадаєш, я зміг би відмовитись від задоволення провести з тобою наш великодній вечір?
— Зміг би, якби це давало більше влади й більше грошей.
— Я поїду в понеділок. Ось тут є адреса. Я сьогодні ж дам їм телеграму.
— Привези мені щось таке… справді гарне, — приховуючи роздратування, спробувала підлеститись Адела.
— Привезу таке, що дарують раз у житті! — сказав Луїджі.
Він уже й справді відчував потребу перепочити від своїх подвигів у Римі. Рим став огидним містом. Ще не затих відгомін політичних махінацій минулого року. В країні панував безлад, а поразка армії від ефіопів минулого березня спричинялася до падіння уряду. Відтоді минув рік, і додому верталися притихлі поранені й полонені, нагадуючи про нестабільність в Італії.
Санчіонаре згадував свою останню поїздку до Лондона й зустріч із великим Моріарті. Професор закликав тоді сприяти безладові, бо для них безлад — це процвітання. Цікаво, чи мав він рацію? Від розбитої армії користі було небагато. Але потім Моріарті показав, що він ні на що не здатний. Справжній невдаха. А вибратися на певний час із Італії було б добре. Весну незабаром змінить літо, а в спеку Адела завжди мала не найкращий настрій і бувала надто вимогливою.
Він поїхав до міста з Бенно, смаглявим, гострозорим, завжди готовим захистити від ворогів, а ворогів було багато, особливо серед сицилійців, які вирішили, ніби настала пора зміни влади.
Страсної п'ятниці Санчіонаре віддав данину вірі й був видимо зворушений врочистим ритуалом та співом. Він молився за душі своїх батьків та загиблих друзів-однодумців. Молився й за свою власну душу, роздумуючи про гріхи, що коїлися в цій юдолі зітхання та сліз.
Після відправи Санчіонаре повернувся до свого дому на вулиці Ванчі-Веччі, де прийняв кількох відвідувачів. Двом з них було доручено влаштувати пожежу у великому магазині на вулиці Венето. Підвищення цін стосувалося всіх, а власник цього магазину відмовився платити більше за честь бути під захистом людей Санчіонаре.
— Потрібна невеличка пожежа, — сказав він двом «піротехнікам». — Аби лише нагадати.
Ще один з його людей мав подбати про те, щоб було добре побито власника кав'ярні.
— Це вже після Великодня, — уточнив Санчіонаре. — І мені не потрібно, щоб він помер, зрозуміло?
— Так, хазяїне, — відповів гарний хлопець з міцними м'язами та кремезними, мов у статуї, плечима. — Убивства не буде.
Санчіонаре всміхнувся й помахом руки відпустив хлопця. Він був задоволений, бо не любив позбавляти людей життя, хіба що уникнути цього не було ніякої можливості. Хвилину він думав про завтрашню сповідь. Він висповідається в крадіжці, й це перекриє всі гріхи — від грабунку до вбивства, тому що вбивство — це теж крадіжка, крадіжка життя, смертний гріх, що після його щирого каяття буде відпущений слугою Божим.