Готель «Ленгем», чудова готична споруда на однойменній площі, по сусідству з відомою церквою Всіх Святих, займав цілий акр землі, мав понад шістсот кімнат і можливість нагодувати водночас дві тисячі чоловік. У ньому полюбляли зупинятись американці, отже персонал умів обслуговувати іноземців, і Санчіонаре не відчував жодних незручностей.
Хвилювало лише те, чи не сталося змін у планах колег, бо на вокзалі його ніхто не зустрів, хоча про свій приїзд він телеграфував. Хвилювання розвіялося, коли, під час реєстрації у головному вестибюлі, йому вручили цидулку від Гризомбра й Шляйфштайна, написану на бланку готелю й підписану за обох Гризомбром. Йому радили влаштуватися, добре відпочити після важкої дороги й ні про що не думати. Писали, що все підготують і відразу ж зв'яжуться з ним.
Санчіонаре хотів би знати, чи встигне до того довідатися, де мешкають містер Джошуа Сміт і його дочка. Образлива поведінка цих двох людей дошкуляла, і він думав про це до кінця подорожі. Щоб уникнути зустрічі з ними, поводив себе дуже обережно, навіть зупинився на ніч у Парижі, щоб не прибути одночасно з ними на узбережжя й не пливти одним пароплавом до Англії.
Оселившись у розкішних кімнатах, замовлених для нього, Санчіонаре вирішив дати Смітам спокій, принаймні доки зустрінеться з французом та німцем.
Відіславши хлопця, який чемно запитав, чи не треба розпакувати валізи, Санчіонаре взявся до цього сам. Він не любив, щоб сторонні порпались у його білизні. В Римі це могли робити Бенно та Джузеппе, іноді Адела. А тут він упорається й сам.
Він переніс валізи до спальні й заходився виймати сорочки, комірці та інші речі. Акуратно повісивши сорочки в шафу й повернувшись по штани, Санчіонаре відчув, що під одягом лежить щось тверде. Здивований, він засунув руку глибше й намацав пальцями пакет.
Розгорнувши тонкий папір, Санчіонаре мало не сахнувся. У пакеті були три разки з'єднаних срібними ланцюжками рубінів та смарагдів, а також рубінова підвіска — намисто Карлотти, таке жадане в перший вечір його неспокійної подорожі. Випадково глянувши у високе дзеркало, він ледве впізнав себе — звідти на нього збентежено дивився дебелий блідий чоловік, який тримав у тремких пальцях разок чудового намиста.
Санчіонаре блимнув на намисто, потім знову в дзеркало. Сон? Та ні. Коштовності в його руках були цілком реальні. Він бачив їх зблизька ще в вагоні-ресторані, до того ж надто багато коштовностей перебуло в його руках, щоб він міг помилитися. Але як? Чому? Ключ од валізи був увесь час у нього… Бенно? Це найбільш вірогідно. Бенно, всупереч його настановам, міг украсти намисто, перш ніж прибули до Парижа. Міг мати запасний ключ, отже, покласти намисто до шефової валізи. Що це — сюрприз? Чи необдуманий акт помсти? Лишалось тільки здогадуватися, бо Бенно вже був десь у дорозі до Рима.
Не випускаючи намиста з рук, Санчіонаре сів на ліжко. Тримати в себе таку річ було небезпечно, але вона видавалась надто коштовною, щоб її позбутись.
Санчіонаре міркував: якби Сміти помітили зникнення намиста до Парижа, його напевно затримали б у Франції, а якби похопилися пізніше, допитали б у порту чи в Лондоні.
Чи згадував він у розмові зі Смітами назву готелю? Здається, ні. Отож почекає добу, можливо, навіть трохи більше. Якщо за цей час Гризомбр і Шляйфштайн не з'являться — майне додому, з намистом. Принаймні поїздка не буде марною. Але залишатися тут надовше було б невиправданим ризиком.
Неспроможний угамувати дріж у пальцях, Санчіонаре закінчив розбирати свій багаж, думаючи, куди б заховати намисто. Як правило, найбільш відкрите місце здебільшого буває і найбезпечніше. Несесер пасував з усіх поглядів. У ньому, крім іншого, було п'ять різних слоїків та флаконів у гарних сріблястих коробках. Найбільший флакон, з одеколоном, виявився напівпорожній. Санчіонаре відкрив його, взяв намисто за застібку й опустив у рідину.
Жебраки спостерігали за вокзалами Чаринг-Кросс і Вікторія, а дужі хлопці, під різним приводом, розташувалися ланцюжком від обох вокзалів аж до Алберт-скверу. Всі, як завжди, були належно настановлені.
Душ десять не зводили ока з готелю «Ленгем». Гаркнесс тримав напоготові особистий екіпаж професора, а «боксер» Терремант виконував нову для себе роль кучера екіпажу, що курсував між обома вокзалами та готелем «Ленгем», але, на загальний подив пасажирів, уникав підбирати будь-кого на вулицях.
Адела Асконта, в супроводі покоївки та смаглявого Джузеппе, прибула, як і передбачав Моріарті, десь за добу після Санчіонаре. Вона була втомлена з дороги, збуджена, різким голосом давала вказівки носильникам, які тягли її речі до екіпажу Терреманта й допомогли їй та покоївці зайняти місця. Джузеппе мав їхати за ними іншим екіпажем. Ланцюжок хлопців спрацював, невдовзі жебрак-посланець був під дверима будинку № 5 на Алберт-сквері.