Санчіонаре пошепки вилаявся.
— Союз! — підвищив голос Моріарті. — Я вирішив відновити наш давній союз. Разом, під моєю орудою, ми знову запануємо над злочинним світом Європи. Обирайте. Якийсь час ви змогли б і далі володіти Італією, самостійно, але, гадаю, це не надовго.
Згодом, коли заспокоїли Аделу, Санчіонаре, випивши чарку бренді, запитав:
— А якщо я не хочу або втечу?
— Виключено, — посміхнувся професор. — Я знаю: мої жертви втрачають почуття реальності. Але я надійно застерігся. Ось підійдіть сюди, до вікна, й погляньте.
Вони стояли поруч і дивилися на площу Ленгем. Моріарті кивнув пальцем на Терреманта з його екіпажем:
— Він би не дав вам далеко втекти. А якби я розважив, що це необхідно, вас би просто вбили.
За кілька годин, коли Санчіонаре повезли до Бермондсі, щоб він там приєднався до своїх давніх партнерів, Моріарті виконав ритуал: перекреслив, мов закриваючи рахунок, сторінку в кінці щоденника. Залишилось двоє — Сегорбе й Холмс. А ці троє — Гризомбр, Шляйфштайн і Санчіонаре послужать для Сегорбе переконливим уроком. Якщо такий хід виявиться вдалим, тоді для трьох своїх колег переконливим уроком стане сам Сегорбе.
Моріарті покликав Спіра й продиктував йому адресовану лихому іспанцеві й підписану Гризомбром, Шляйфштайном та Санчіонаре, коротеньку телеграму:
«ТРЕБА НЕГАЙНО ЗУСТРІТИСЯ. ПОВІДОМТЕ ЧАС ПРИЇЗДУ ЛОНДОН».
Зворотна адреса була: готель «Чаринг-Кросс», до запитання.
ЛОНДОН — АННЕСІ — ПАРИЖ
Вівторок, 20 квітня — понеділок, 3 травня 1897 року
ІСПАНСЬКИЙ УРОК
— Можна погодитися, що Париж — чарівне місто, — сказав Холмс, коли вони яскравого сонячного дня їхали з Північного вокзалу.
— Я завжди так вважав, — відказав Кроу.
— Річ у тім, що це надто гарне місто разом з тим має славу міста втіх, а це веде до неробства. Неробство ж, сам знаю, призводить до лиходійства. Гляньте отуди! — Холмс кивнув на одну з бічних вулиць: — Отруйник Лакетт жив за чотири хвилини ходу звідси. Про те, що я приклав руку до його арешту, мало хто знає. Він використав як отруту зіпсовану японську рибу в білому вині.
— Ви справді гадаєте, ніби, розпитуючи, ми знайдемо схованку Моріарті? — спробував Кроу перевести розмову на справи.
— Не маю ніякого сумніву, — байдужним голосом, неначе це його мало цікавило, відповів Холмс. — Я дуже добре пам'ятаю пансіон, який ми щойно проїхали, — вказав він у бік невеликого будинку на розі. — Саме тут, утікши з Італії, зупинявся дорогою до Англії Риколетто. Цей удався до свого ціпка, коли ненависна йому дружина йшла попереду. Але все це було в дні моєї молодості» Кроу.
Холмс умовив інспектора особисто спізнати розкоші готелю «Крійон». Якщо хочеш розпитувати персонал, не викликаючи підозри, то краще замешкати в готелі, сказав він, хоча Кроу вважав, що для його кишені це буде трохи обтяжливо.
Коли ж вони справді влаштувалися в чудових апартаментах, Кроу відчув неабияку втіху. Єдиною хмаркою на обрії була Сильвія, яку він покинув удома саму. Під час його попереднього відрядження дружина вирішила була посісти вище місце у великосвітському товаристві. Тепер він молився, щоб їй не спала на думку ще якась подібна дурниця. Кроу боявся нового розладу з дружиною.
Коли він без поспіху прийняв ванну й одягся, Холмса в номері вже не. було. У вітальні під люстром лежала коротка записка. «Я попросив обслугу напружити пам'ять, — писав Холмс. — Як тільки будете готові показатися грішному місту, спускайтеся, будь ласка, разом повечеряємо». Кроу поспішив униз і знайшов Холмса в гурті елегантних відвідувачів готельного ресторану.
— А, Кроу, скуштуйте-но цієї чудової качки, — зустрів широким жестом його Холмс. — Це, безумовно, найкраща з усіх качок, які мені доводилося куштувати.
Під час вечері великий детектив рішуче уникав говорити про Морнінгдейла, але зі знанням справи розводився про Париж, а надто про французьку кухню та вина.
І лише за кавою нарешті сказав:
— Шановного Морнінгдейла тут добре пам'ятають: він явно не скупився на чайові. Тепер мені зрозуміло, що метою його приїзду був відомий керівник злочинного світу Франції Гризомбр.
— Ми це знали й раніше, — трохи розчаровано зауважив Кроу.
— Звичайно, знали, але після розмови з портьє і з деким із персоналу я ще раз пересвідчився: Морнінгдейл — це Моріарті. Більше того, цей Морнінгдейл заявив, що він родом з Бостона, штат Массачусетс, але, з відповідей на мої навідні запитання, я дійшов висновку, що він говорив з акцентом каліфорнійця. Як вам відомо, я певною мірою фахівець з американських діалектів. Кілька років тому я опублікував невелику монографію про вимову голосних звуків мешканцями різних штатів.