Їхати було все ще далеченько, тож і цю ніч ліпше не спати на твердій землі, а дрімати на передку брички…
Глава 6
Краще вже померти
– Але ж, Ваша милосте, так не буває!
– Як саме, хробачок?..
– Якщо у твоєму житті з'являється Вчитель, його впізнаєш відразу!
– Що за дурниці ти верзеш?!
– Чому ж дурниці?.. – відкинувши нарешті незручність, спричинену перебуванням при особі Великого Магістра, Пауль почав сміливо розмірковувати: – От взяти хоч би й мене… Тільки-но Ваша милість з'явились у моєму житті, я одразу ж зрозумів, що Ви, поза сумнівом, – Великий Вчитель, найбільший від усіх інших! Найменших вагань щодо цього в мене не виникало. Ніколи-ніколи…
Сухий старечий сміх та тихеньке поплескування у долоні перервали цей захоплений слововилив.
– Браво, хробачок, браво! Я щиро вражений! Це просто чудово, що ти ніколи у житті не мав жодних сумнівів щодо моєї скромної персони.
– Ну що ви, Ваша милосте! Хіба ж можна таке казати?!
– Можна, хробачок, можна!
– Та нізащо у світі!..
– І тим не менш.
– Але ж…
– Послухай-но, маленький мій хробачок, – при цих словах посмішка сповзла з обличчя принца, – якщо все й насправді є саме так, як ти кажеш, то як же нам бути з прямими вказівками самого Христа? Невже ж я більший навіть за Ісуса?..
– Ісус?! – Пауль несподівано розгубився. – До чого тут Ісус?..
– Згадай Нагірну проповідь: адже Він недарма наказував апостолам випробовувати вчителів, котрі приходять у Його ім'я! Хіба ж ні?
– Здається, що… так, – Пауль не був цілком впевнений, проте заперечувати графові не насмілився.
– Точно так, юний мій хробачок, точно так! – твердо мовив Великий Магістр і перехрестився, промовляючи: – До того ж, я сам на власні вуха чув цю проповідь і підтверджую слова Христа усім своїм авторитетом – якщо мій авторитет для тебе насправді важливий.
– Так, Вчителю, – схилив голову юнак, – я й забув, що Ваша милість мали велику честь особисто знати нашого Господа. Даруйте.
– Нічого, нічого, пусте…
– Я не повинен забувати про такі речі!..
– Кажу ж тобі: пусте! – в голосі принца брязнуло невдоволення, і Пауль слухняно замовк. Магістр продовжував: – Ти ставишся до мене без належної критичності, хробачок. А це засвідчує, що і вся віра твоя, і довіра до мене сліпі. А сліпота у вірі – то є фанатизм! Чи люблю я фанатиків, як ти вважаєш?
– Я не вважаю, але точно знаю, що Ваша милість дуже-дуже не люблять фанатиків, – упевнено мовив Пауль.
– Вірно, – похвалив його граф. – Нумо продемонструй знання найпершого основоположного принципу нашої таємної ложі.
– Просто зараз?! – здивувався Пауль.
– А у чім річ? – ледь помітно всміхнувся Великий Магістр.
– Але ж принцип цей належить до першого внутрішнього кола знань, а відтак уголос його можна проголошувати лише у присутності не менш ніж трьох посвячених третього ступеня…
– Знаю, знаю, – кивнув граф. – Хоча можна вважати, що лише моя присутність для тебе є достатньою, оскільки я не хтось інший, як Великий Магістр, засновник нашої таємної ложі.
– Так, Ваша милосте, – юнак шанобливо вклонився.
– Але тим не менш, давай-но справді дотримуватись нашої формальної вимоги – нехай так! І все ж, хробачок, ти маєш змогу продемонструвати мені знання, не вимовивши жодного слова.
– Як саме, Ваша милосте?.. – здивувався Пауль.
– І таке каже людина, що вміє писати… Пхе! – зневажливо зітхнув принц.
– О Ваша милосте!.. – у розпачі юнак ляпнув себе по маківці.
– Папір і каламар на столі в сусідній кімнаті, – нагадав граф.
Юнак побіг туди, хвилини півтори рипів пером, після чого швиденько приніс і передав написане принцу, шанобливо вклонившись. Великий Магістр не читав усього тексту, а лише ковзнув поглядом по початку:
«Найперший основоположний принцип – не відступати перед пітьмою невігластва, якою б нездоланною вона не видавалась, а дієво розганяти її світлом істинного знання, тим самим наближаючись до Великої Істини…»
Задоволено кивнувши, граф вказав на камін. Пауль негайно вкинув туди папірця й деякий час перемішував жар коцюбою.
– От бачиш, хробачок, – повчально мовив принц, коли юнак повернувся на своє місце, – наближення до Великої Істини можливе лише через конкретну дію. Бо якщо душа твоя буде просякнута найкращими принципами, немов губка водою, але ти сидітимеш склавши руки, то так і загинеш у крижаній пітьмі! Втім, помиляються також ті, хто приймає знання бездумно, не осмислюючи їх, зі сліпою довірливістю – бо вони також ховають руки від діла, хоча для непосвяченого й виникає враження, нібито такі люди дуже-дуже мудрі. Чи пам'ятаєш ти принцип зернятка, хробачок?