– Доброго дня і вам, графе! Красно дякую, але прошу: будь ласка, принаймні тут і зараз не титулуйте мене принцем – гаразд?
– Чому, ваша високосте?
Їхні погляди схрестились. У глибині світло-карих пронизливих очей господаря маєтку гість побачив добре приховану підозрілість. Одразу ж згадав, що його вважають найкращим шпигуном сучасної Європи – й недарма, між іншим…
– Просто не хочу, – мовив гість якомога спокійніше.
– Пробачте, ваша високосте, та мені якось навіть не віриться…
Продовження фрази гість прочитав у пильних світло-карих очах: «Просто не віриться, що ваша високість – син трансільванського князя, угорського короля Ференца Другого Ракоці,– цурається свого славетного роду!»
– Річ у тім, що як і ви, шевальє, я теж маю графський титул. Отже погодьтесь, коли у гості до графа де Лазіскі завітає принц Ракоці, це саме по собі створить ситуацію нерівності між нами: адже ви мимоволі підкреслюватимете, що я, ваш гість, вищий від вас. Я не хочу цього, бо приїхав сюди просто, по-дружньому. Як граф до графа. Отже, будь ласка, титулуйте мене графом Сен-Жерменом.
– Як рівний рівного?
– Так, прошу.
– Ну, що ж… – Підозрілість у світло-карих очах не зменшилась, але ретельно заховалась. – Якщо ваша високість бажає цього, не насмілююсь заперечувати… Отже, графе, із прибуттям! Дуже радий привітати вас у своєму скромному маєтку!
– Щиро дякую, графе!
Вони церемонно вклонились один одному.
– Дозвольте запросити вашу світлість до замку!
– Будь ласка.
Вони пройшли повз служників та повільно попрямували широкою піщаною доріжкою до головного входу, після чого челядники господаря кинулись допомагати челядникам гостя знімати багаж з карети, а потім понесли його до палацу боковими стежками.
– Ви не заперечуєте стосовно легкого обіду, графе? Адже ви, мабуть, притомились та зголодніли у дорозі.
– Чи прочитали ви мого листа, графе? – у свою чергу спитав гість.
– Звісно, так.
– Але ж я писав, що завжди дотримуюсь дієти…
– Обід буде зовсім легким!
– Графе, графе!..
– Отже, ви відмовляєтесь?
Вони зупинилися на півдорозі до замку, і знов їхні напружені погляди схрестились. «Е-е-ет, йому пальця до рота не клади», – подумав гість та розсміявся якомога невимушеніше:
– Ну що ви, графе! Просто нехай ваші люди покажуть моєму кухареві, де тут у вас кухня, – і за годину ми пообідаємо разом.
– Тільки кожен за власним меню?
– Так.
– А продукти у вас теж свої?
– Ви натякаєте, нібито я гребую вашими продуктами?
– Ні-ні, що ви! – господар ковзнув швидким поглядом по обличчю гостя. – Просто чув, нібито ви багато подорожували, у тому числі на Схід. А східний звичай забороняє їсти будь-що у домі ворога…
– Можу вас заспокоїти, графе: я із задоволенням дізнаюсь, чи смачна ваша вівсянка, а також наскільки вгодовані курчата бігають у вашому пташнику. І вашого, графе, червоного вина ми також вип'ємо удвох – за знайомство.
– Мої слуги закупили вівсянку спеціально до вашого приїзду, що ж до курки та вина…
– Отже, ви таки прочитали мого листа!
– А також декілька листів, написаних месьє Вольтером, котрий дуже високо цінує вас, шановний мій гостю.
Тепер вони розсміялися вже разом і значно невимушеніше. Недарма, виходить, відчували взаємну симпатію ще до очного знайомства… Господар зробив знак одному з челядників і дав вказівки щодо приїжджого кухаря. Коли ж залишились удвох, гість тихо мовив:
– Люб'язний графе, я чудово розумію причину вашої стурбованості щодо моєї персони. Але запевняю, вам нема чого мене боятись.
– Он як? – тепер світло-карі очі господаря сяйнули гнівом. – Звідки ви взяли, нібито я взагалі чогось або когось боюся?
– Ні-ні, люб'язний графе, я зовсім не те мав на увазі!
– Тоді що ж?
– Я не шпигун росіян, можете не турбуватися щодо цього. Повірте: доки в Росії не скінчиться чергова доба неспокою, що настала після смерті імператора Петра, тамтешнім шпигунам є на кого полювати, окрім вас.
Господар промовчав, але його світло-карі очі й досі палали гнівом.
– Так, я детально поінформований про долю вашого дядька месьє Григора Гьєрціка, а також месьє Андре Войнаровскі, племінника козацького господаря… Е-е-е… М-м-м…
Гість зробив вигляд, нібито докладає неймовірних зусиль, щоби згадати потрібне ім'я.