– Так-так, недарма месьє Вольтер перебуває у величезному захваті від козацької нації! – не втримався від комплімента гість. – Але ж ви розповідаєте про вашого батька, шляхетного Філіппа… тобто Пилипа Орлика…
– Оскільки мій батько порушив вимогу Росії, прийняту Портою, сотня розлючених мамлюків вирушила до нашого дому, щоби всіх заарештувати. Не знаю, шановний графе, що на мене найшло… Пригадую, я вирішив, що турки збираються не заарештувати, а вбити всіх, хто трапить під руку. Коротше, я побачив лише авангард з десятка озброєних турків, тож кинувся до батькової кімнати, схопив одну з шабель, розвішаних по стінах, вилетів назустріч мамлюкам – та як гримну на них: «Нумо геть звідси, пройдисвіти нехрещені!!!»
– Так і крикнули?! – гість не зміг утриматись і щиро розсміявся.
– Так і крикнув! – господар теж посміхнувся.
– Але ж, дорогий шевальє Орлик, тим самим ви далеко перевершили свого шляхетного батька!
– Тобто?..
– Якщо три сотні шведів і козаків протистояли двадцяти тисячам турків, це означало, що на кожного припадало приблизно шістдесят шість супротивників. Ви ж не злякалися вийти один проти сотні!
– Повторюю, шановний графе, я виходив проти десяти, що йшли в авангарді.
– Але ж тоді вам було лише десять чи одинадцять років!
– Гнів застлав мені очі, між тим, треба було діяти розсудливіше. Я ледь не наклав за цю дурість юною своєю головою.
– Ні, шевальє, ви б не стримались. Нічого б не вийшло: у вас заговорила кров вашої нації. Козацької нації, дорогий шевальє…
– Можливо. Але ж тоді фехтувальник з мене був ніякий. Мамлюки дуже легко обеззброїли мене і прив'язали вже до кінського хвоста, щоби протягти по вулицям Бендер, а потім вигнати коня у степ. Тож якби не турецький принц Калга-Султан та польський сенатор Сапєга…
Гість щиро розсміявся і зааплодував, не давши засмученому господареві завершити думку. Потім раптом посерйознішав і попрохав:
– Я вмію поводитись із шпагою, захованою у ціпок, проте не з козацькою шаблею. Чи не будете ви, дорогий шевальє, настільки люб'язним, щоб навчити фехтуванню на козацьких шаблях?..
– Ну-у-у… В моїй колекції зброї, звісно, зберігається декілька пристойних шаблюк… – розгублений господар знизав плечима й запитав: – А навіщо це вам, графе?
– Тобто як навіщо?! Я ж хочу досконально вивчити козацьку націю! Як же можна без фехтування?..
– Загалом-то шаблею краще рубати, коли скачеш верхи, – така особливість її клинка…
– А все-таки, шевальє?..
Господар якось здивовано поглянув на гостя, помовчав і нарешті погодився:
– Гаразд, графе. Я дам вам декілька уроків.
– От і добре! – зрадів гість, піднімаючи свого келиха. – За вашу невтомну руку, шевальє Орлик!..
– І тепер – випад!
– Браво, дорогий графе! Ви дуже здібний учень.
– Дякую…
Відсалютувавши один одному шаблями, вони вклали зброю у піхви, передали служникам, натомість взявши в них широкі білі рушники. Далі пішли у бік палацу через зелену лужайку, втираючи спітнілі обличчя й потилиці.
– Нема за що дякувати, графе, бо це ніякий не комплімент: ви й насправді надто вже здібний учень… Можна навіть сказати, підозріло здібний.
– Що ви маєте на увазі, шевальє?..
– Ще не зустрічав нікого, хто б так швидко засвоїв специфічні прийоми бою на шаблях.
Сен-Жермен лише голосно розсміявся:
– Не забувайте, шевальє, що я неодноразово подорожував на Схід. А там кривий клинок – річ дуже розповсюджена.
– Он воно що…
– Так. Зокрема, перебуваючи в гостях у вашого товариша дитинства Каплан-Гірея, я попросив зробити таку люб'язність та звести мене з тамтешніми вчителями фехтування. Від них я багато чого засвоїв…
– То навіщо після такої чудової школи ви звернулись до мене?..
– Бо зараз я вдосконалюю знання з історії козацької нації – а Каплан-Гірей хоч і ваш товариш дитинства, але все ж таки не козак. До речі, ви таки справді зуміли показати мені щонайменше півдюжини незнайомих прийомів.
– Хм-м-м… Ну що ж, припустимо.
– Вас щось не влаштовує у моїх поясненнях, люб'язний шевальє?
– Боронь Боже, шановний графе!
– Тоді як розуміти ваші слова…
Орлик трохи помовчав, потім пояснив якомога делікатніше:
– Вибачте, шановний графе, та під час наших уроків я помітив дещо справді незвичайне…