– Що ви, графе! Я безкінечно поважаю…
– Гаразд, поїхали.
Четвірка сірих коней прудко потягнула карету на санних полозах заметеними петербурзькими вулицями. Дорогою зовсім не розмовляли. Сен-Жермен закутався у хутряний комір шуби й намагався триматись якнайдалі від дверцят карети, Бестужев-Рюмін час від часу зиркав на нього зверхньо і трохи презирливо.
У царському палаці на Сен-Жермена вже чекали, бо одразу ж, без жодних зволікань відвели до невеличкої потаємної кімнати, де на стільці з високою різною спинкою сиділа на самоті Її Імператорська Величність Єлизавета Петрівна. Як завжди, вона була усміхнено-привітною, велично-поважною та непоборно-жіночною водночас. До Сен-Жермена звернулась зі щирим вигуком по-французьки:
– Месьє граф, ви вже із самого ранку такий смурний, немовби снігова туча! – і вказуючи на другий стілець, спитала: – Що сталось?
– Клімат, Ваша Величносте! – також по-французьки відповів Сен-Жермен, шанобливо цілуючи простягнуту до нього руку вінценосної дочки Петра. – Для незвичної людини клімат цей непереносимий…
– А-а-а, розумію, – кивнула імператриця й додала: – Бо я грішним ділом подумала, що ви, можливо, знов посварилися з графом Бестужевим.
«Тоді навіщо було посилати до мене саме цього гінця?» – подумав Сен-Жермен, але уголос мовив:
– В жодному разі, Ваша Величносте, в жодному разі! Навпаки, сьогодні його світлість Бестужев-Рюмін – то сама люб'язність.
– Не сердьтесь на нього, прошу! – Єлизавета Петрівна посміхнулась найбезневиннішою посмішкою. – Граф Бестужев дуже милий, просто він надто болісно сприймає спроби Франції забезпечити свої інтереси тут, в Росії. Тож і ставиться до вас надто сторожко.
– Ваша Величносте! Хіба ж я або хтось із моїх служників був помічений у контактах з послом французького двору месьє Шетарді?!
– Ні-ні, графе, що ви! Проте…
– Проте що?..
– Ви ж так багато подорожували, графе, а ваша французька мова така досконала… Мені іноді навіть здається, що вона досконаліша, ніж була у месьє Рамбура1. Я би сказала, найчистіша літературна мова.
– Неймовірно точне спостереження, Ваша Величносте. Але воно зайвий раз засвідчує, що я не француз.
– Чому?
– Бо мова кожного корінного її носія не є досконалою. Тільки коли людина вивчала мову по книжках, вона скидатиметься на літературну.
– Переконливо, месьє, дуже переконливо. Гадаю, граф Бестужев рано чи пізно теж зрозуміє це, а відтак більш не підозрюватиме вас у тому, в чому ви ніколи не були винні.
– Я теж на це сподіваюсь, Ваша Величносте.
– Але ж під час ваших подорожей ви бували у Франції? Париж відвідували, чи не так?
– Авжеж, Ваша Величносте. Загалом я багато подорожував найрізноманітнішими країнами…
– І від цього маєте величезну користь, якою, на щастя, іноді ділитесь з іншими!
– Ваша Величність мають на увазі подаровані мною притирання та іншу косметику?
– Так, графе, так!
Близько години теревеніли про чудодійні засоби омолодження, що їх Сен-Жермен люб'язно підніс у подарунок Єлизаветі Петрівні ще торік під час знайомства. Її Величність визнавала, що косметика має просто чудодійну силу впливу на здоров'я. Потім почала обережно випитувати, чи не привіз Сен-Жермен з таємничого Сходу ще якихось засобів. О-о-о, так, звісно – це еліксир молодості, який і сам месьє граф вживає час від часу! Тому він і прожив декілька століть, тоді як виглядає років лиш на сорок… А чи не згоден месьє граф поділитися рецептом диво-еліксиру з російською імператрицею?..
– Ні, Ваша Величносте, перепрошую – це неможливо.
– Ніяк?
– Ніяким чином, Ваша Величносте!
– А якщо я накажу схопити вас, ув'язнити у Петропавлівській фортеці та утримувати там, доки ви не видасте таємницю еліксиру?
1 Гувернер-француз, що у дитячі роки Єлизавети І виховував її.
– Це ні до чого не призведе, Ваша Величносте: адже компонентів еліксиру тут, в Росії, не дістати!
– Де ж ви їх берете? Може, ці трави ростуть у вашому тірольському маєтку Сен-Жермен? То в мене є армія, і я накажу завоювати Альпи, чи де там той Тіроль знаходиться!..
Сен-Жермен лише посміхнувся:
– Це також ні до чого не призведе, бо понад три дюжини компонентів еліксиру завозять із двох десятків країн Сходу, включаючи окремі індійські князівства і Китай.
– То я накажу завоювати Схід!
– Це, Ваша Величносте, не вдалося ще нікому – навіть Александру Великому. А під його рукою перебувало півсвіту…
– Подумати тільки: півсвіту!.. Він переможно пройшов таку відстань! Ви теж півсвіту об'їздили, вам теж пощастило. А от я, знаєте, бачила зовсім небагато… Більше того, все дитинство прожила то у Преображенському, то в Ізмайлшському.