– Але ж зрозумійте, нарешті: незалежно від питання про батьківство, ви, найімовірніше, виношуєте зараз спадкоємця трону величезної Російської імперії! Подумайте хоч би про це…
– А як раптом народиться дівчинка?.. – Катерина на мить змінила гнівний вираз напрочуд миленького цієї миті личка на хитрий.
– Навряд чи так. Адже повитуха, яка місяць тому оглядала вашу високість, сказала, що більшість зовнішніх ознак – за народження хлопчика.
– Так, і ви вже про це знаєте… Змовились! Ви всі тут в огидній змові проти мене та мого кохання!!!
– Я щирий друг вашої високості…
– Тут у мене немає друзів, самі лиш вороги! І ви теж ворог, графе!.. Отже, ви заодно з Її Імператорською Величністю, а тому можете переказати їй: доки месьє Салтикова не повернуть до Санкт-Петербурга, її високість Катерина Олексіївна поводитиметься нерозважливо!
Либонь вирішивши, що їм більш нема про що говорити, Велика княгиня відвернулась від Сен-Жермена та пішла геть, недбало кинувши через плече:
– Так і перекажіть, графе… якщо ви тільки не останній боягуз!
Коли її кроки стихли, із протилежного боку алеї зашелестіли та ледь помітно сколихнулись кущі: нишпорка побіг доповідати начальству про підслухане… Ну, що ж – усе йде точнісінько так, як і має йти. Отже, все гаразд!
Але перш ніж задоволено посміхнутися, Сен-Жермен про всяк випадок сховав обличчя у долонях: збоку це виглядало так, немовби він у розпачі розтирає лице, аби прогнати втому й розчарування. Насправді ж сьогоднішній день граф вважав таким щасливим, що!.. Так, давно вже він не одержував одразу декілька добрих знаків, як от нині.
Втім, тепер треба мати вигляд засмучений і стурбований – бо треба й собі показатись на очі Єлизавети Петрівни. Отож Сен-Жермен завбачливо зігнав з губ посмішку, скорчив кислу мармизу та попростував на призначене місце побачення – до римських фонтанів.
Звісно, Її Імператорської Величності він там не зустрів. Граф змушений був чекати добру годину, доки нечіткий силует Єлизавети Петрівни замайорів в одній з бокових алей. Тоді Сен-Жермен пішов назустріч імператриці, жалобним тоном промовляючи на ходу:
– Ах, Ваша Величносте, Ваша Величносте! Я просто в розпачі, бо не знаю навіть, що й робити з її високістю…
– А що підказує вам тисячолітній досвід? – сердито звернулась до графа імператриця, жодним жестом не відповідаючи на його шанобливий уклін.
Сен-Жермен тільки руками розвів:
– Мій багатовіковий досвід виявився безсилим проти цієї навіженої істоти в сукні – нехай Ваша Величність вибачать мені різкі слова, вжиті по відношенню до Великої княгині. Я цілком і повністю збентежений, бо жодного уявлення не маю, що робити.
– Е-е-ет, пусте! – імператриця махнула на нього складеним віялом. – Можете не перепрошувати, графе, бо від коників Великої княгині я теж не в захваті. Хоча… – Тут обличчя Єлизавети Петрівни скам'яніло, й вона різко мовила: – Хоча, графе, це ж ваша протеже! Отже, насамперед ви і тільки ви мусите підказати вихід із цієї ідіотичної ситуації.
– Але ж я не знаю…
– А хто ж тоді знає?! – так і скрикнула імператриця. – Хто порекомендував нам цю гонорову перекірливу дівицю?! А?!
– Хіба ж Ваша Величність не влаштували особистої попередньої зустрічі з принцесою – спеціально для того, аби…
– Що я чую?! – обурилась Єлизавета Петрівна. – Як ви смієте перекладати на мене відповідальність за власні помилки?!
– Ні-ні, Ваша Величносте, своєї частки відповідальності я з себе в жодному разі не знімаю…
– Ну то й відповідайте, коли вам наказують!!! – обличчя імператриці пішло червоними плямами, й вона додала з неприхованим презирством: – Бо я так бачу, графе, від ваших порад проку зовсім ніякого.
– Чом це ніякого?..
– Ну як же… Спочатку порекомендували видати цю навіжену дівку за Великого князя: мовляв, оскільки її батько, принц Христіан-Август служить імператорові Фрідріху Прусському, це зробить наречену більш привабливою в очах Петра Федоровича, – казали таке?
– Казав, Ваша Величносте.
– Казали, що коли Великий князь вдався у свого діда Петра Великого, то його мають приваблювати дівчата з незаможних родин?
– Правда Вашої Величності – казав.
– Але ж як Петро Федорович лишався байдужим до Великої княгині, так байдужий до неї й понині… Скільки довгих місяців після шлюбної ночі Катерина Олексіївна лишалась незайманою – хіба вже забули?!
– І це правда.
– То це ви так знаєтесь на чоловічих забаганках і жіночих серцях?!