– Між іншим, про жіночі серця я не казав ані слова, – наважився мовити Сен-Жермен.
– І навіть після таких грубих помилок ви ще насмілюєтесь перечити мені?! – знов гримнула імператриця. – Ще тоді ви не змогли порекомендувати нічого путящого…
– Перепрошую, саме тоді я запропонував Вашій Величності найдієвіший у таких випадках засіб – пригостити молоде подружжя любовним еліксиром, спеціально привезеним мною з далеких країн, – хіба ж не так?
– Так, але… – попри те, що граф дуже неввічливо перервав імператрицю, вона трохи засмутилась.
– Але Ваша Величність послухались не мене, а канцлера Бестужева-Рюміна, котрий не вірить у дієвість любовних еліксирів.
– Так – бо сучасна наука спростовує…
– Канцлер Бестужев-Рюмін порекомендував Вашій Величності приставити до великокняжого двору спеціальну людину, – жорстко продовжив Сен-Жермен, – котра спостерігала б за молодятами, за тим, скільки часу вони проводять разом, наскільки лагідні та прихильні одне до одного і таке інше. Ваша Величність довірились канцлеру Бестужеву-Рюміну та приставили до великокняжого двору гвардії офіцера Сергія Салтикова. Але оскільки Великий князь продовжував приділяти молодій дружині рівно стільки уваги, скільки й торішньому снігові, Велика княгиня швиденько завела шури-мури з месьє Салтиковим, у результаті чого понесла явно не від Великого князя, а від молодого привабливого офіцера…
– Отут ви й справді мали рацію, графе! – презирливо мовила Єлизавета Петрівна. – Фліртувати та скакати у гречку – це у Великої княгині виходить дуже добре!
– А що ж Ваша Величність хотіли від молодої темпераментної жінки, якщо власний чоловік абсолютно ігнорує її?..
– О, так, так! Темперамент у Великої княгині справді невичерпний, немов діжка данаїд, – здається, це теж ваші слова?
– Мої.
– Тож майте мужність належним чином відповідати за свої висновки та дії, а не відмежовуватись від припущених помилок!..
– Ваша Величність хотіли оженити Великого князя Петра Федоровича на темпераментній особі? А також хотіли, щоби молода дружина Великого князя якнайшвидше завагітніла та народила спадкоємця престолу Російської імперії?
– Так, але…
– Насамкінець Ваша Величність досягли того результату, якого й домагались: її високість Катерина Олексіївна завагітніла…
– Але ж скандал!..
– Ваша Величність домоглись очікуваного результату: вагітності Великої княгині. Тільки результат досягнуто за методом канцлера Бестужева-Рюміна, а не графа Сен-Жермена. Тоді до чого тут я?! Якби Ваша Величність послухались мене, то не мали б зайвих клопотів ні з питанням про батьківство майбутньої дитини, ні з висилкою за кордон месьє Салтикова, ані з протестами її високості.
– Якби ви підшукали Петру Федоровичу іншу наречену, результат теж був би іншим! Гадаєте, з Катериною мало клопоту і без цього ганебного скандалу?! Ви чудово знаєте, що від першого ж дня вона розпочала таємну гру на користь Пруссії…
– Між іншим, я передбачав таку можливість заздалегідь. І заздалегідь порекомендував Вашій Величності у разі чого пригрозити Великій княгині монастирем або ж ганебним висиланням додому.
– Ну… припустимо, – неохоче погодилась Єлизавета Петрівна.
– Бозна-чому Ваша Величність дослухались до моїх порад, і все швиденько владналось – хіба ж ні? Тож треба було Вашій Величності й надалі не міняти радника… Або як кажуть у вас в Росії – коня на переправі.
– Ну от що, графе: мені набридла ця пустопорожня безцільна бесіда! – різко мовила імператриця, чудово розуміючи, до чого веде Сен-Жермен. – Кого мені краще слухати, це вирішувати мені й тільки мені. Але якщо ви не знаєте, як поводитись у ситуації, створеній нехай не вами, але ж не без вашої участі…
Єлизавета Петрпша суворо глянула на графа, очікуючи заперечень. Проте Сен-Жермен лише уважно слухав і заперечувати не збирався.
– Отже, графе, я вбачаю єдиний прийнятний вихід із ситуації: у вас є двадцять чотири години, щоб полишити Санкт-Петербург і його околиці. На вас уже чекає карета, що негайно довезе вас додому, там ви знайдете подорожню на безперешкодний проїзд до кордону Російської імперії. Але якщо надалі тільки насмілитесь повернутися!..
– Я все зрозумів, Ваша Величносте! – Сен-Жермен шанобливо вклонився, тихо мовивши при цьому: – Либонь, Вашу Величність напоумив на таке канцлер Бестужев-Рюмін. Не інакше, він…
Виникла пауза, після якої Єлизавета Петрпша заговорила з неприхованим сарказмом:
– Між іншим, графе, нещодавно Бестужев розповів мені цікаву історію. Мовляв, вірні люди донесли йому, нібито ви, графе, якось нещодавно почули ім'я, котре здалось вам надто знайомим… Іван Богданович – чи можете ви все-таки пригадати бодай щось про цю людину? Чи, може, встигли вже щось згадати?..