– Покійний месьє Орлі – ворог…
– Знов повторюю: Вашій Величності варто навчитися цінувати по достоїнству не тільки друзів, але й ворогів теж.
– Чому?
– Бо раптом сьогоднішній ворог завтра перетвориться на друга!.. Єдиний приклад: Франція та Росія ворогували давно, але зараз воюють разом проти Пруссії.
– Ваша правда, графе, – погодилась Катерина й додала: – Що ж, спробую бути слухняною вашою ученицею. А щодо якостей, котрих надає людині її ім'я, то в мене є інший прихильник – малоросійський гетьман Кирило Розумовський, рідний брат морганатичного чоловіка покійної імператриці Єлизавети Петрівни. Я досі як слід не вивчила російську мову, та мені якось пояснювали, що прізвище його походить від слова «розум»…
– Справді, наскільки мені пояснював месьє Вольтер…
– О-о-о, невже ви знайомі особисто?!
– Так – причому багато років.
– Як неймовірно вам поталанило, графе!
– Так… Отже, месьє Вольтер прискіпливо вивчав козацьку націю, зокрема козацькі родоводи. Тож він підтвердив, що рід братів Розумовських справді походить від козака на прізвисько Розум.
– Та що ви кажете!..
– Отже, Розумовські теж за вас? Це добре. А хто ще? Все ж таки у вас мають бути й інші симпатики…
– Є, але небагато.
– І все-таки, Ваша Величносте…
– Навіщо це вам?
– Бо момент дуже підходящий. Адже наскільки мені відомо, вінценосний чоловік Вашої Величності, імператор Петро Третій, нерозважливо повернув із заслання так званих «німців», які давно набридли всій Росії: герцога Бірона, графа Лєстока, графа Мініха… Що ж до армії, то вона стогне від жорстокого свавілля, з яким імператор насаджує прусські порядки. Отже, Росія та особливо армія будуть за того, хто ризикне виступити проти імператора Петра Третього. Тому давайте подумаємо, кого ще можна включити до партії підтримки Вашої Величності.
– Наприклад, месьє Панін – той самий, котрий проводжав вас сюди. Або княгиня Дашкова.
– Ну от, Ваша Величносте: якщо добре подумати, можна й наскрести півдюжини друзів!
– Півдюжини – це так мало…
– Вистачить і півдюжини друзів і двох-трьох місяців, щоби звести Вашу Величність на трон.
– Графе, графе! Ви весь час зводите все до заволодіння троном…
– Так. Ну і що?
– Але ж це черговий переворот, яких у бідолашній Росії в цьому буремному столітті й без того вистачає…
– Ну, то буде ще один переворот! Можливо, останній, який нарешті завершить смугу смутних часів.
– Але ж…
– Переворотом більше, переворотом менше… Що саме непокоїть Вашу Величність?
– Мого чоловіка необов'язково вбивати – правда ж, графе?
– Звісно, так! Навіщо Вашій Величності, котрій від природи притаманне м'яке жіноче милосердя, копіювати цього недостойника – імператора?! Гадаю, домашнього арешту й висилки зі столиці під нагляд надійних людей вистачить цілком і повністю: наш поки що вінценосний Петро Третій – особа надто нерішуча.
– Отже…
– Отже, якщо Ваша Царська Величність оберуть російський трон замість віддаленого монастиря або сирої одинокої могили, то Росія і весь світ невдовзі побачать, якими благодіяннями може осипати свою державу Катерина Друга – справжня монархиня, імператриця Божою милістю, вихована на гуманних ідеях просвітників.
У кімнаті запанувала тиша, доки Сен-Жермен не спитав нарешті:
– Чом Ваша Величність мовчать?
– Мені нелегко наважитись на таке – адже то буде зрада моїх щиросердих прагнень!
– Чом Ваша Величність кажуть про зраду?
– Бо імператор – це не коханець. Це все ж таки мій чоловік перед людьми та Богом…
– Котрий спить і бачить, як позбутися Вашої Величності!
– Ваша правда, графе… – Катерина стомлено прикрила очі. – Хоча… це його право! Як імператора та чоловіка.
– Невже Ваша Величність здадуться без бою?! Невже продадуть своє життя та життя майбутньої дитини без найменшого опору?..
– Хто захистить чужоземну царицю-німкеню? Кому вона потрібна тут, в іншій країні – у цій незбагненній Росії?
– Насамперед, самій Росії. А захистить Вашу Величність гвардія.
– Нехай гвардійці стогнуть від нових, прусських порядків, але ж вони під присягою. Вони – люди підневільні. Тож не забувайте, графе, що я не можу просто так піти у казарми й крикнути гвардійцям: «Солдати, з вами дочка Петра Великого – уперед, за мною!..» Так, російські солдати могли порушити присягу, принесену німкені Анні Леопольдівні, заради дочки Петра Великого, а от навпаки…
– Ваша Величність хочуть сказати, що солдати навряд чи порушать присягу, принесену онуку Петра Великого, заради цариці-німкені?