Ніч була довга, вже давно повинна б перейти в день, а за вікнами й досі темно, Чуйко згадав, що на Новий рік телевізійні програми завжди тривають до ранку, спершу Горбачов чи хто там з цих кремлівських діячів «приветствует и проздравляет», тоді передають кобзонів і п'єх, а вже під ранок іде зарубіжна естрада — все прогресивне людство світу в тебе в гостях, а ти сидиш кум королю… Ага, він згадав, як доводилося сидіти… Циганське життя після училища усі ці роки. Коли одружився, то їм з Тамарою припала кімнатка в офіцерському гуртожитку (всі зручності — в кінці коридору), от тобі й «кум королю»!
Чуйко побачив у кутку телевізор, підійшов, увімкнув його, притишивши звук, щоб не розбудити Галку. Телевізор був чорно-білий, з невеликим екраном. Для кольорового в медсестри немає купилки. От з'явився б він оце до Галки, коли кишені набиті грішми, зробив би їй подарунок: львівський «Електрон» останнього покоління або й японський «Панасонік», а то й «Дні-Ві-Сі»! Але за душею — ні копса! Відомство доктора Алі обчистило як картоплину. Як вони ще ґудзиків з шинелі не позрізали? Щоб уже довести до повної анонімності й безликості. Коли ти ніхто, тебе можна мучити, знущатися з тебе, вбити — і ніякої відповідальності, ніхто не спитає, не звинуватить, бо тебе вже й до того мовби не було на світі, ти безіменна висота, про яку в фільмі проспівають пісню, а тоді, може, якийсь ветеран витре сльозу та вріже з горя стограмовича.
Чуйко підійшов до столу і причастився з «Золотого кольца». Самогон був добрячий. У телевізорі, здається, співали італійці, він маленький, вона вища на цілу голову, але він вистрибував понад нею голосом, пускав його, як це полюбляє робити радянський командний і руководящий состав, якось ніби впоперек горла, на всю широчінь.
І тут Чуйкові стало погано. «Перепив, — подумав він. — Треба було закусювати, казала ж Галка, а я натощака нарізався самогону, допався, як віл до калюжі…»
Перечіпаючись, він добрався до туалету, схилився над унітазом, його вирвало так страшно, ніби вивертало всі нутрощі, але не самогоном і не отим компотом із сухофруктів, що вони пили з підполкашею Славою, а розпроклятими медикаментами доктора Алі, не нашими, кондовими, а імпортними, рідкісними, валютними-перевалютними, ковтала б ти їх сама зі своїм однооким московським піратом, київська лахудро, стерво, хрещатицька повіє, продажна шкуро, підла…
Метод Чуркіна почав діяти і, здається, трохи навіть поміг Чуйкові, та тут його знову знудило, води в бачку чомусь не було, мабуть, щось з водопроводом, біля унітаза стояло відро води, Чуйко вилив усю воду після першого приступу, тепер не мав чим змити гидоту, яка вивергалася з нього, задихався від ядучого смороду, а його рвало і рвало, так ніби настав кінець чоловікові.
Галка, хоч яка стомлена, почула крізь сон щось лихе, схопилася з ліжка, не побачила Чуйка і мало не закричала, але тут уже виразно почула ті звуки, від яких прокинулася, все збагнула, метнулася в коридорчик і принесла запасне відро води, тягнула до туалету стільчик, щоб посадовити Чуйка, змивала унітаз, витирала чистим рушником обличчя Василеві, підтримувала йому голову, яка хилилася, мов у мертвого.
— Васю, — шепотіла Галка, — Васю, ну що тобі? Може, чаю заварити? Я поставлю воду. Міцного-міцного тобі зроблю. Казала ж: треба закусювати! Васю, ти мене чуєш? Ой лихо!
Його знову рвало, щось колотилося в ньому темне й страшне, судомило все тіло, так ніби він уже конав. І ні слова, ні стогону, ні звуку, і це було найстрашніше. Може, коли б Галка не була медиком, то тут Чуйкові й кінець. Надто вже просякнув його організм таємничими імпортними препаратами, щоб ось так одразу, без відповідної підготовки і перехідного періоду перейти на споживання натурального українського продукту, популярно званого самогоном. А може, справа й не в цій диявольській суміші, яка утворилася тої ночі в Чуйковому організмі: адже ніхто на цілому світі не знав, не відав ні того, з якою силою вражено Чуйків мозок космосом, ні того, що витворяла з цим мозком доктор Аля.
Галка не переймалася надто високими матеріями. Народний досвід плюс елементарні медичні знання — цього, як вона вважала, досить, щоб помогти Василеві, бо хіба ж він перший і хіба останній, кому «не пішла» випивка і кого доводиться рятувати жінці.
І вона все зробила як треба, обмила, роздягла Чуйка, вклала в постіль, поклала грілку до ніг, поїла міцним чаєм, тоді відваром трав, тоді наколотила вже чогось лікарняного. Чуйка вже не вивертало, як жіночі колготки, але й не скажеш, що він уже здолав напад немочі. Лежав як мрець, спав чи не спав, дихав чи не дихав, очі розплющені, але невидющі, Галчин голос ніби й чує, але не відгукується, не показує й знаку. Горе, та й годі!