22-го січня 1960
Паулю,
д-р Гірш, напевно, уже розповів Тобі, як було у Франкфурті{696}, я мало що там не лишилася. Однак, імовірно, для Тебе так було краще, бо в іншому випадку Ти б сповістив мене.
Прийми подяку за вірші Мандельштама; вийшла чудова збірка, для мене вона важливіша, аніж переклад Шара та Валері. Найулюбленіша поряд з Блоком{697}. Та чи можеш Ти знову працювати для себе{698}?
Франкфурт не дає мені перевести дух, я шукаю кілька вільних годин, щоб нарешті переписати начисто те, що я написала торік{699}.
Усього, усього доброго!
інґеборґ
(Поміж мною та Гільдесгаймером усе налагодилося.)
Іще щось: чи отримав Ти вже, чи отримав нарешті, а чи не отримав досі гонорару{700} від Боттеґе Оскуре? До мене надійшов несподівано лист із Риму, де питають про це.
156 {701} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 1.2.1960
1-го лютого 1960
Це перша історія. Я нічого не можу додати, лиш тільки надіятись…
Вітання!
Твоя
Інґеборґ
Додаток. Оповідання «Усе».
157 {702} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Цюрих, 19.2.1960
Лютий 1960
Цюрих
Дорогий Паулю,
після всього, що сталося, я думаю, що для нас немає більше продовження. Для мене це більше вже неможливо.
Мені дуже тяжко казати це.
Я бажаю Тобі всього якнайкращого
Інґеборґ
158 {703} Ганс Маєр та інші разом з Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Ляйпціґ {704} , поміж 29. і 31.3.1960
(2.4.1960.)
Дорогий Паулю Целане, саме ця листівка гарна й достатньо чуйна, щоб надіслати Вам наші сердечні вітання. Ми дуже надіємося, що зможемо привітати й Вас, так само як і наступних поетів, як гостя нашого університету.
Сердечно, Ваш Ганс Маєр {705}
Зі щирими вітаннями
Ґеорґ Маурер{706}
Сердечно! Ваш Петер Гухель
Інґеборґ
Дружні вітання
Ернст Блох{707} Вернер Краус{708}
Інґе Єнс {709}
Вальтер Єнс. — Кароля Блох{710}
Вернер Шуберт{711} Інґебурґ Кречмар{712}
Г. М. Енценсберґер Стефан Гермлін{713}
159 {714} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 19.5.1960
/Пуанкаре 39–63/{715}
Париж, 19-го травня 1960 р.
Я пишу Тобі{716}, Інґеборґ.
Чи Ти ще пам’ятаєш, що я сказав Тобі, коли бачив Тебе востаннє, два роки тому, в Парижі, в таксі, перед Твоїм від’їздом{717}?
Я ще пам’ятаю це, Інґеборґ.
«Не пускайся в пригоди, Інґеборґ» — ось що я сказав Тобі.
Ти пустилася в пригоди — і те, що Ти цього навіть не помітила, є… доказом цього.
Усім тим, хто надто охоче очорнює мене, Ти віриш на слово; мене Ти навіть не запитуєш. Все брехливе, що поширюється про мене, є для Тебе очевидним{718}. Мене самого Ти не хочеш сприймати, не бажаєш визнати, не хочеш запитати.
Інґеборґ, де Ти? — Раптом з’являється якийсь Бльокер, з’являється осквернитель могил, я пишу Тобі, у повному відчаї, а Ти не маєш для мене жодного слова, Ти їдеш на літературні зібрання. (А коли йдеться про якісь літературні премії, Ти пишеш «у вівторок уночі»{719}.)
А одного прекрасного дня — багато дечого я тут опускаю — я отримую листа, в якому Ти — «після всього, що сталося»{720} — відмовляєш мені у дружбі…
Тобі не соромно, Інґеборґ?