Бажаємо вам гарних Різдвяних свят, доброго, кращого часу!
Інґеборґ Макс Фріш
195 {859} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 21.9.1963
78, Рю де Лоншан Париж, 21-го вересня 1963 р.
Люба Інґеборґ,
коли я прочитав у газеті, що Ти була в Росії, я страшенно позаздрив Твоїй мандрівці, надто перебуванню у Петербурзі{860}. Але невдовзі після цього, наприкінці серпня, я довідався у Франкфурті від Клауса Ваґенбаха{861}, що все це не відповідає дійсності, що Тобі натомість було дуже недобре і що Ти недавно лише вийшла з лікарні{862}. — Я хотів після цього зателефонувати Тобі, одначе Ти ще не мала телефону{863}.
Тепер я пишу Тобі, лише кілька рядків, щоб так само попросити Тебе написати мені кілька рядків. Дай мені, будь ласка, знати, як Тобі живеться.
У мене за плечима низка не надто втішних років{864} — «за плечима», як прийнято казати.
У найближчі тижні повинна з’явитися моя нова збірка віршів — вона ввібрала в себе різне{865}, адже я йшов, немовби це було мені наперед визначено, доволі «далеким від мистецтва» шляхом{866}. Це, якщо хочеш, своєрідний документ кризи — але чим була б поезія, якби вона не була також і цим, причому в доволі радикальний спосіб?
Отож напиши мені, будь ласка, кілька рядків.
Я бажаю Тобі всього доброго, Інґеборґ
Сердечно
Пауль
196 {867} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Франкфурт-на-Майні, 30.7.1967
Люба Інґеборґ,
через доктора Унзельда{868} я довідався, повернувшись три дні тому із Фрайбурґа{869}, про аферу стосовно Ахматової; відтак я купив собі «Шпіґель»{870}.
Дозволь мені сердечно подякувати Тобі за те, що Ти відрекомендувала мене Піперові як перекладача російської поетеси — її вірші я знаю віддавна. Мандельштам був одним з її найвірніших шанувальників.
Може, Ти напишеш мені як-небудь кілька рядків. Якщо зважишся, то прошу писати на адресу{871}: П.Ц. Еколь Нормаль Сюпер’єр, 45, Рю д’Ульм, Париж 5е.
Всього доброго!
Сердечно
Пауль
Франкфурт, 30-го липня 67
Листування
Пауль Целан — Макс Фріш
197 {872} Пауль Целан до Макса Фріша, Париж, 14.4.1959
78, Рю де Лоншан
Париж, 14-го квітня 1959 р.{873}
Дорогий Максе Фріш,
я телефонував Вам учора, несподівано, в надії, що Ви, як це вже трапилось одного разу{874} — але тоді я не знав цього — , будете біля телефону: я хотів попросити у Вас поради, напроситися на розмову, в Цюриху, в Базелі, хотів спитати Вас, що можна було б зробити — адже щось потрібно робити! — перед лицем усієї цієї брехні, підлоти й гітлерівщини, що розповзається дедалі ширше й ширше: кілька годин тому я саме отримав одного листа, від Генріха Белля, листа, який довів мені ще раз, скільки ницості гніздиться в душах, які, доволі легковірно, — але хто, якщо він прагне зберегти віру в людей, хотів би відмовитися від своєї «легковірності»? — , зараховувалися до тих, на яких «залежить».
Але, о лихо, щойно відкриєш їм очі на те, що вони насправді чинять і чим вони є, — як вони миттєво знову перетворюються на самих себе. Цей (аж ніяк не новий) досвід я здобув тепер від спілкування з Беллем. Ідеться не про те, що я був до цього не підготовлений; хоча, Бог свідок, я не чекав того, що все це станеться саме так, так однозначно у своїй ницості.
Отож я зателефонував Вам, щоб запитати Вас та Інґеборґ, чи можу я приїхати з усіма цими запитаннями й безпорадністю — які Вам знайомі, віддавна, у всякій подобі! — до Цюриха, скажімо, за тиждень. Будь ласка, скажіть мені, чи підходить Вам цей термін, я ж бо можу — насправді — приїхати також пізніше (а до того, й навіть поза тим, і далі жити зі своїми запитаннями), можливо, у травні, дорогою до Австрії{875} (де ми хочемо провести літо), або в червні.
Пробачте мені, будь ласка, квапливість та уривчастість цих рядків і дозвольте привітати Вас якнайсердечніше
Ваш Пауль Целан