232 {1010} Жизель Целан-Лестранж до Інґеборґ Бахман, Париж, 20.12.1970
78 Рю де Лоншан
Париж 16
Неділя
Ма chère Ingeborg, …
Моя дорога Інґеборґ,
наближаються свята{1011}, які вже давно стали для мене обтяжливими. Ерік їде кататись на лижах до Австрії.
Останнім часом я часто мала невеликі проблеми зі здоров’ям і мушу залишити Париж і свою квартиру, які мене дедалі більше пригнічують. Оскільки я завжди була досить незграбною щодо складання планів, то тільки сьогодні наважилася поїхати звідси. Одна дуже мила приятелька запрошує мене до Риму{1012}. Уже завтра я спробую отримати місце в потязі, який їде до Риму.
Я дуже охоче хотіла б зустрітися з Вами, якщо це не перешкодить Вам{1013}, і спробую телефонувати, якщо віднайду Ваш номер.
Якщо отримаю місце на наступну середу, то буду вранці в четвер у Римі. А ні, то наступного дня, надіюсь. Я буду там близько десяти днів.
Житиму в пані Маріанни КРАЙСКІ{1014}, віа Людовіко ді Монреаль 12 (квартира 16) 580 74 55.
Надіюся, що у Вас усе добре, і що Ви можете працювати.
До скорої зустрічі. Від щирого серця
Жизель.
233 {1015} Жизель Целан-Лестранж до Інґеборґ Бахман, Рим, 1.1.1971
1-го січня 1971 р.
Ма chère Ingeborg….
Моя дорога Інґеборґ,
наша зустріч у Римі була для мене справжньою зустріччю, важливою і значущою, як справжні речі. Таке буває нечасто.
Я тільки боюся, що надто втомила Вас, що залишалася надто довго й перешкодила піти спати. Надіюсь, що у Франкфурті все пройшло добре{1016}, і що Ваше повернення до Риму стане новим початком.
Пам’ятайте завжди, для мене важливо знати, що Ви є, що у Вас усе добре, що Ви можете працювати.
Я багато думаю про Вас. Я обіймаю Вас
Жизель
Дякую за Ваше дружнє прийняття
234 {1017} Жизель Целан-Лестранж до Інґеборґ Бахман, Париж, 11.—13.2.1971
78 Рю де Лоншан
Париж 16
11-го лютого 1971 р.
Ма chère Ingeborg, …
Моя дорога Інґеборґ,
я думаю дуже багато про Вас цього вечора, можливо, дещо егоїстично. Якби Рим не був так далеко, я б зателефонувала Вам, щоб сказати: проведімо цей вечір разом, я більше не маю сили бути на самоті! Отож, я пишу Вам.
Якщо це для Вас можливо, надсилайте мені час до часу звістку. Знаєте, я турбуюсь про Вас. Як Ви тепер почуваєтесь? Я б дуже хотіла, щоб історія з Вашим плечем{1018} Вас більше не турбувала. Я б дуже хотіла, щоб Ви змогли сказати мені, що Ви почуваєтеся в Римі добре, що можете працювати, що читаєте, пишете, що Вас оточують милі друзі, коли Ви цього бажаєте, і щоб життя, нарешті, не так вороже обходилось з Вами!
Коли з’явиться Ваша книжка? Ви повинні її мені надіслати, я надіюся, що її також перекладуть французькою мовою{1019}, і то незабаром.
Коли ми бачилися у Римі, я почувалася, після дуже важкого часу, краще, відтоді мене супроводжують і піднесення, і падіння. Безсоння й час до часу періоди занепаду духу! Я намагаюся зберегти римський запал, малюю гуашшю — і завжди, щойно це дозволяє моя робота задля шматка хліба{1020}, працюю. Однак, Ви ж знаєте, це дуже зневірює, коли офорти й гуаші{1021} не віднаходять можливості до справжнього діалогу. Усе залишається лежати в шухляді, і це дуже зневірює. Попри все, я намагаюся працювати далі, бо це єдина можливість жити, попри все. Проте я дуже самотня.
З Еріком дедалі важче. Я розумію його проблеми, його труднощі, його спротив, його невдоволення у ліцеї, та деколи я ледве його витримую. Він може бути — як це часто буває в цьому віці — дуже егоїстичним, навіть недобрим — і, Вам відомо, що це також дуже, дуже тяжко — не мати змоги допомогти дитині, яка тобі так близька, і яку, як би хотілось думати, загалом розумієш. —
Що ще сказати? Я ходжу то туди, то сюди, убиваю час, з одними ходжу в ресторан, з іншими переглянути фільм, а потім почуваюся ще самотнішою, одначе так я тікаю принаймні на кілька годин зі своєї квартири, тікаю від самої себе. — Це жахливо — зайти так далеко, і в основних речах я роблю помилки, допускаю ляпсуси й потрапляю в украй несприятливі ситуації. — Та про це все я не хотіла б Вам говорити.