Заступник мера, що його підганяв лікар при Елен, який відзначав погіршення її стану, теж діяв швидко. Він квапливо промимрив необхідну формулу, аби шлюб мав юридичну силу. Тоді спитав:
— Хто свідки нареченого Жерома Фандора?
— Я, — озвався президент і вийшов наперед.
Оскільки така відповідь вразила заступника ще дужче, президент повернувся до Фандора:
— Добродію, цей шлюбний протокол я підписую від імені всіх французів і засвідчую вам захоплення всієї нації.
— Дякую! — збентежився Фандор.
— А другий свідок? — знову спитав заступник.
— Я, — відповів Жюв.
— Гаразд… А свідки нареченої?
Санітар, саме той, кого в клініці називали Клодом, ступив ближче, а за ним — невідомий літній добродій.
— Гаразд, — схвально кивнув заступник.
Коли папери були готові, заступник оголосив:
— Мадемуазель Елен, що народилася від невідомого батька й невідомої матері, нібито Фантомасова донька, ви згодні взяти добродія Жерома Фандора за чоловіка?
Елен, яка, здається, зібрала усі свої сили, відповіла твердо й виразно:
— Так, згодна.
По щоках Фандора покотилися сльози, а заступник тим часом запитав:
— Добродію Жероме Фандор, ви згодні взяти мадемуазель Елен за дружину?
— Так, — чітко мовив Фандор. І вже тихіше, тремтячим голосом додав: — Це моє найзаповітніше бажання.
І торкнувся худенької руки хворої, закоханими очима подивився на Елен. Та віддячила йому довгим відданим поглядом.
Заступник, збентежений тим, що церемонія відбувається при самому президенті, випростався і проказав останні слова:
— Добродію Жероме Фандор і мадемуазель Елен! Іменем закону я проголошую вас чоловіком і жінкою!
Настала черга й священика, розчуленого не менше, ніж присутні. То був старий абат із блідим і висхлим обличчям, довгим сивим волоссям і лагідним голосом. Квапливо, як і заступник, адже смерть от-от мала викрасти молоду дружину в бідолашного чоловіка, він проказав священну формулу:
— Візьміться за руки, діти мої. Скажіть мені, чи згодні ви поєднатися перед Господом святим шлюбом?
Обоє одночасно сказали:
— Так.
— Тож будьте поєднані перед Господом, як і перед людьми!
Священик звів старечу руку і врочисто осінив одружених широким хрестом — символом надії і пам'яті про людські муки. Промовив молитву, а тоді повторив:
— Будьте поєднані.
І коли почуття присутніх напружилися до краю, почувся голос секретаря:
— Панове, будь ласка, поставте свої підписи під актом цивільного шлюбу.
Президент підійшов першим. Коли всі чотири свідки своїми підписами підтвердили юридичний акт про шлюб Жерома Фандора і Елен, секретар сухо застеріг:
— Якщо упродовж трьох місяців після цього акту, який завдяки люб'язному дозволу присутнього тут президента відбувся без попередніх заповідей, і молоді не подбають про здійснення тих заповідей, то шлюб буде скасовано.
Проте ніхто вже не слухав службовця. Фандор став на колінах біля Елен і поцілував її в чоло довгим, ніжним і палким поцілунком.
— Моя дружина, моя люба дружина, — тихо казав Фандор на вухо Елен з безмежним щастям і безмежною скорботою.
Та раптом Фандор відчув, як хтось торкнувся його плеча.
— Підводьтеся, вона помирає.
То лікар урвав перші пестощі молодят. Фандор застогнав:
— Господи, вона помирає… Ні! Ні! — скрикнув бідолашний Фандор. І таки справді, завдяки піклуванню лікаря, Елен розплющила очі.
— Кохана моя! — зрадів Фандор. — Хвала Богові! Тільки не розмовляй. Треба, щоб ти одужала.
Елен мовчала. А Фандор раптом помітив Жюва: він стояв перед книгою записів актів громадянського стану. Зблідлий інспектор вражено дивився на записи, і Фандор здогадався, що сталося щось незвичайне.
— Жюве, що з вами?
Жюв мовчав.
Фандор підбіг до інспектора, і той тицьнув пальцем у підписи чотирьох шлюбних свідків:
— Поглянь, Фандоре.
Фандор придивився. Першим стояв підпис президента, далі — Жювів. Але два інші підписи приголомшили журналіста. Нижче Жюва лишив автограф свідок Елен, добродій, який загадково потрапив у палату й підписався: «Граф д'Оберкампф, обер-камергер королеви Голландії, хрещений батько Елен Майєнбург, що стала дружиною Жерома Фандора». А нижче цього химерного підпису стояв четвертий, ще несподіваніший — санітара Клода; він підписався справжнім ім'ям — «Фантомас».
Жером Фандор підвів голову, шукаючи поглядом дивного стариганя, що назвав себе хрещеним батьком Елен, а її саму — Елен Майєнбург. Водночас шукав і санітара Клода, який зважився підписатися «Фантомас» і який, мабуть, і справді ним був. Ні одного ні другого в кімнаті не було. Високий добродій і Геніальний злочинець зникли!