Міньяс жестом обірвав його.
— Послухайте-но мене, — сказав він. — Я вчинив трохи необачно: уклав угоду з Картере, не погодивши це з вами. Згадайте, як, обговорюючи з вами і раніше цю справу, я поставив одну умову, за якої можлива купівля, я гадаю, що ви й зараз пристанете на неї.
— Звичайно, я пристаю на всі ваші умови, але мушу признатися: я не пригадую, про що тоді йшлося.
— Може, й природно, що ви не пам'ятаєте такої дрібниці, — сказав Міньяс. — Я порекомендував вам одного чоловіка, санітара, такого собі Клода. Любий мій Дропе, повторюю вам, що був би дуже радий, коли б ви взяли його до себе. Ви згодні?
— Звичайно! — погодився хірург.
Міньяс сказав:
— Мушу вас попередити, що цей чолов'яга — дивак, як служник не такий уже й бездоганний; він вештається туди й сюди, слід прощати йому ці вихватки й ходіння, дати йому повну свободу.
Вимога була дивна, проте Поль Дроп не став суперечити.
— Ваш протеже робитиме все, що захоче, — запевнив він.
— Дякую за вашу люб'язність, — сказав Міньяс. — Чоловік він хороший, але роботи не має. Я радий, що у нього буде якийсь прихисток. Ми з вами зробимо добре діло. Платню ви йому призначите невелику, а він вам колись стане в пригоді.
— Домовлено.
Дроп розвів руками, показуючи, що не мав наміру хоч би у чомусь суперечити своєму новому компаньйону. І знову почав про те, що йому боліло:
— Так от, я говорив уже вам, голубе, що, купивши клініку, ви допоможете мені уникнути однієї підлоти.
Поль Дроп хотів розповісти своєму новому компаньйону про дивний візит Педро Коралеса, але Міньяс знову перебив його:
— Даруйте, але є одна деталь, любий мій професоре, про яку я вам ще не казав і яка дуже важлива.
— Яка деталь?
Міньяс вибирав собі в скриньці сигарету. Спокійно запаливши, він оголосив:
— Ну що ж, слухайте: це правда, голубе, що я купив клініку, але я зобов'язався виплатити гроші рівно через тиждень…
— Ну і що? — стривожився Поль Дроп.
— А те, — холодно продовжував Міньяс, — що зараз у мене немає ні су в кишені… Я розорився грою на біржі десять днів тому і тепер викручуюсь, як тільки можна.
Міньяс говорив так спокійно і з такою впевненістю, що Поль Дроп засумнівався, чи не жартує часом його компаньйон.
— Але, — пролепетав розгублений лікар, — але це дуже неприємно, те, що ви мені сказали. Міньясе, ви, мабуть, жартуєте?
На це той, як завжди, знизав плечима.
— Навіщо мені жартувати? Зі справами я ніколи не жартую.
А що пригнічений Поль Дроп мовчав, Міньяс продовжував:
— Зараз я не маю грошей, аби заплатити за клініку, але треба, щоб я заплатив їх за тиждень. Отож це означає, що в мене тиждень, щоб знайти потрібні гроші.
Міньяс замовк на хвилю, затягнувся сигаретою і спокійно сказав:
— Вибачте, що я вас перебив, мій любий професоре. То що ж ви мені скажете? Здається, ви облагодили якусь справу, що має вам принести шістдесят тисяч франків. З бісового батька, цікаво! Подібними справами можна утримувати клініку й одержувати прибуток! Поясніть мені вашу комбінацію.
Пригнічений Поль Дроп відчув, що потрапив у пастку. Він підсунув під прес-пап'є свого мужнього листа Генеральному прокурору республіки, якого щойно почав писати.
IV
НОВИЙ САНІТАР
Була одинадцята година вечора. Сіявся дрібний дощик, а густий туман закутав Булонський ліс і довгий бульвар Майо, безлюдний у цей пізній час. По бульвару повільно й обережно рухався автомобіль: дорога освітлювалася лише вуличними ліхтарями. Водій не вважав за потрібне вмикати фару, встановлену на капоті.
Поруч з водієм сидів чоловік, що загорнувся в широкий плащ і підняв комір; здавалося, він дуже змерз. Водій нахилився до нього:
— Тут треба звернути праворуч, щоб потрапити на авеню Мадрід, еге ж?
— Ліворуч або праворуч, — відповів чоловік. — Фасад клініки дійсно виходить на авеню, але ми повинні під'їхати до службового входу, що позаду будинку, тобто маленькою вуличкою з іншого кінця саду.
Водій похитав головою:
— Покажеш мені, де треба звернути.
Його супутник спитав здивовано:
— Ти що, не знаєш, як туди заїжджати?
— Далебі ні, я не працюю в Парижі, здебільшого я роз'їжджаю за містом.
Водій зменшив швидкість, дав гудок, щоб попередити перехожого, потім за вказівками свого супутника замість того, щоб їхати бульваром, завернув на вуличку Ферми, потім праворуч і в'їхав у вузенький завулок, стиснутий обабіч високими мурами, погано вимощений, без тротуару, з риштаком посеред проїзду.