Дивна річ! Бувають моменти, коли вона здається гарненькою, навіть елегантною. А іншим разом, важко сказати чому саме, в ній одразу пізнаєш неотесану селючку.
Вона старанно оправила перуку на голові капітана, її хазяїна, як вона його називає, і подивилась на Мегре так, ніби хотіла сказати:
— Адже це таки моє право його доглядати?
Бо Жоріс не має родини. Живе багато років сам, наодинці з Жюлі, яку називає своєю економкою.
— Хазяїн ставиться до мене, як до дочки…
Й ніхто не сказав би, що він мав ворогів. Так само, як не мав пригод або якихось пристрастей!
Після того як тридцять років Жоріс борознив моря й океани, він не міг сидіти без діла. Отже, незважаючи на свою відставку, він попросився на посаду начальника порту в Уїстреамі. Спорудив невеличкий будиночок…
І от одного чудового вечора — 16 вересня — зник з очей, щоб за шість тижнів об'явитися в Парижі, та ще й у такому стані!
Жюлі обурилась, побачивши свого хазяїна у костюмі з магазину готового одягу. Адже він завжди ходив у формі морського офіцера — кому, як не їй, про це знати!
Вона знервована, зніяковіла. Раз у раз кидає погляд на капітана. Її обличчя виражає водночас ніжність і невиразний острах, смуток, якого їй несила подолати. Так, це напевно він, безперечно він! Це її хазяїн. Проте водночас начебто й не зовсім він.
— Він одужає, правда?.. Я його доглядатиму…
По запітнілих шибках поволі скочуються великі мутні краплини. Повне обличчя Мегре злегка погойдується від кожного поштовху. Весь час він благодушно, але уважно спостерігає за своїми супутниками — Жюлі, яка зауважила йому, що вони з таким же успіхом могли б поїхати третім класом, як вона звикла, і Жоріса, котрий, прокинувшись, дивиться на все безтямними очима.
Ще одна зупинка в Кані. Наступна буде Уїстреам.
— Село, де тисяча мешканців, — сказав комісарові один із колег, що народився в цій окрузі. — Порт невеликий, але важливий. Є канал, який з'єднує тамтешній рейд з містом Кан і може пропускати судна тоннажністю п'ять тисяч і більше…
Мегре не пробує уявити собі ці місця, бо знає, що в такій грі завжди помиляєшся. Він чекає, а погляд його мимоволі тягнеться до перуки, яка прикриває свіжий, іще рожевий шрам.
До свого зникнення капітан Жоріс мав жорстке, дуже чорне волосся, яке лише на скронях ледве торкнула сивина. Ще одна причина розпачу для Жюлі: вона не хоче бачити цей голий череп! І щоразу, коли перука сповзає, вона квапливо повертає її на місце.
— Отже, його хотіли вбити…
В нього стріляли, то безперечний факт. Проте факт і те, що його лікували з надзвичайною дбайливістю!
Він пішов, не маючи при собі грошей, а знайшли його з п'ятьма тисячами франків у кишені.
Цього не досить! Жюлі раптом відкриває сумку.
— Мало не забула. Тут я привезла пошту хазяїна… Майже нічого цікавого. Рекламні проспекти товарів для моряків. Підтвердження про одержання внеску на користь Спілки капітанів торговельного флоту… Поштові листівки від приятелів, які ще плавають, у тому числі одна з Пунта-Аренас…
Лист Нормандського банку, з Кана. Віддрукований бланк. Пробіли заповнено машинописом:
«… маємо честь підтвердити, що ми внесли на Ваш рахунок 14173 з суми триста тисяч франків, яку Ви доручили переказати Нідерландському банку в Гамбурзі…»
А Жюлі ж разів з десять повторювала, що капітан — людина небагата! Мегре дивиться то на одного, то на другого свого супутника; обидва сидять навпроти нього.
Тріскова ікра… Гамбург… Черевики німецького виробництва…
Тут ніхто, крім Жоріса, не зможе все пояснити! Ніхто, крім Жоріса! А він намагається зобразити щось схоже на щиру привітну усмішку, бо помічає, як Мегре дивиться на нього!
— Станція Кан!.. Пасажири до Шербура залишаються… Пасажири до Уїстреама, Ліон-сюр-Мер, Люка…
Сьома година. Туман такий, що світло ліхтарів на пероні ледь пробивається крізь молочну пелену.
— Яким транспортом можемо ми скористатися? — спитав Мегре в Жюлі, пробираючись крізь натовп, де їх штурхали з усіх боків.
— Тепер тут нема нічого. Взимку вузькоколійка возить лише двічі на день…
Перед вокзалом стоять таксі. Мегре зголоднів і, не знаючи, чи вдасться попоїсти на місці, вирішив пообідати в буфеті.
Капітан Жоріс весь час такий же слухняний. Він їсть, що дають, мов дитина, довірлива до тих, хто веде її за ручку. Якийсь залізничник покрутився коло їхнього столу й підійшов до Мегре.
— Здається, це начальник порту Уїстреам? — І покрутив пальцем біля лоба.