ГАЛИЦЬКИЙ
Директор заготконтори зібрав працівників плодоовочевого цеху.
— Оце ваш новий начальник, — відрекомендував ще молодого — років під тридцять — білявого чоловіка з темними, виразними очима. — Дмитро Семенович Сірошапка. Сьогодні він прийняв справи. За рекомендацією керівництва облспоживспілки, — підкреслив.
Директор контори хотів поставити начальником цеху майстра Галицького, і всі були певні, що саме він обійме посаду Пруся. І раптом таке. До Галицького звикли, знали його. А хто такий цей Сірошапка?
Розходились невдоволені. Директор контори вловив цей настрій і нарочито покинув свого нового підлеглого напризволяще, зловтішно подумав: «Хай сам викручується…»
Сірошапка попросив Галицького залишитись у комірчині, яка правила йому за кабінет. Дивилися один на одного вивчаюче. Галицький, опасистий чоловік з товстою червоною шиєю і величезними кулаками, не приховував своєї неприязні. Сірошапка ніби читав його думки. Майстер вважав, що йому заступили дорогу, і поклав собі при нагоді підставити ногу новачку. Це ж справа торговельна, тут дебет і кредит не так просто звести. Голову треба мати на плечах. А в цього, з усього видно, качан капусти. Молодий та зелений…
Сірошапка несамохіть осміхнувся. Можливо, Галицький вловив у цій посмішці іронію, бо набурмосився і хотів щось сказати, певне, образливе, та Сірошапка випередив майстра:
— Не будемо гратися в піжмурки, Едуарде Пантелеймоновичу, — сказав якнайдовірливіше. — Ви маєте причину ставитися до мене, так би мовити, без прихильності… На жаль, мені лише сьогодні натякнули в райспоживспілці, що я заступив вам дорогу. — Галицький підніс руки, заперечуючи, та Сірошапка вів далі тим самим лагідним, довірливим тоном — Ми ж не діти з вами і знаємо, що таке життя… Якби я знав, що йду на живе місце, то, може, і не погодився б на цю посаду. Але, як кажуть, після бійки кулаками не розмахують. Тепер нам треба або працювати, або…
— Ви хочете сказати, що я… — Галицький поклав на стіл свої величезні кулаки.
— Я нічого не хочу сказати, шановний Едуарде Пантелеймоновичу. Прошу вас уважно стежити за моєю правою рукою. — Сірошапка раптом сильно стукнув указівним пальцем по краю столу. — Бачите — раз… два… Стукну третій раз — і вас не буде…
Галицький прибрав кулаки із столу, відкинувся на спинку стільця. Глузливі іскорки з'явилися в його очах.
— Як вас величати? — запитав. — Забувся я…
— Дмитром Семеновичем.
— Так от що, Димо, — зневажливо посміхнувся Галицький, — чи не пішов би ти…
Сірошапка не чекав такого. Зареготав, обійшов стіл, сів на його краєчок і подав Галицькому руку.
— Ну, Едику, тримай, — мовив примирливо. — Бачу — ти своя людина, і ми спрацюємось.
Галицький потиснув Сірошапці руку без ентузіазму. Думав: скільки їм коштуватиме оцей жовторотий? Зрештою, прикинув, не так уже й багато — адже в нього нема ні чіпкості Пруся, ні такого знання тонкощів справи, ні Прусевого апетиту… Що б там не було, а те, що Прусь відійшов у інший світ, — обставина вельми позитивна.
«Хапуга проклятий! — мало не прохопилося в Галицького, та опанував себе й зиркнув на своє новоспечене начальство приязніше. — Юний друже, — подумав розчулено, — ми підгодовуватимемо тебе. Ти будеш вдячний, а нам… Нам робити своє…»
— І справді, Димо, — повеселішав, — що нам ділити? Зайвих двадцять карбованців на місяць? Якось і без них обійдуся. Вони тобі потрібніші. В тебе діло ще молоде, а нам, старим…
— Старий чорт! — ляснув його Сірошапка по плечу. — Три роки різниці, а вже в монахи записуєшся?.. — Він ще щось говорив, а Галицький прикидав подумки: попервах не слід балувати цього жовторотого — сотень п'ять на місяць, крім зарплати, йому цілком досить. Аби тільки не заважав… Може, й добре, що начальником цеху поставили оце сліпе котеня. Завжди можна звалити на нього провину, а воно ще й раде буде: п'ятсот шайбочок з неба впало…
Раптом щось важливе дійшло до свідомості Галицького, і він насторожився.
— Що ви сказали? — перепитав.
— Як справи з угодами на збут нашої продукції? Бо вже травень, і якщо проґавити це діло…
У Галицького нараз кольнуло під грудьми. Угоди на постачання — святая святих його і Григорія Котляра — помічника майстра. Вони не дозволять, щоб цей вискочка сунув туди свого носа.