— Вогонь і вода, — буркнула панна Любесерце. — Але ж не і те, і те одразу!
— А ви не можете... випекти його заново, чи щось таке?
Навіть для самого Мокра ці його слова прозвучали цілком безнадійно.
Він же сьогодні вже бачив, як безрезультатно ґолеми рилися в уламках.
— Надто мало лишилося. Тільки пил, перемішаний з чим завгодно, — сказала панна Любесерце. — А він же тільки хотів бути корисним, і все.
Мокр подивився на залишки листів. Потік води намив у кожному кутку чорні купи грязюки з їхнього попелу.
«А вони тільки хотіли, щоб їх доставили», — подумав він.
У такі моменти ідея просидіти дев’ять тисяч років на дні моря видається досить привабливою.
— Він збирався чекати, доки всесвіт завершить своє коло і все почнеться заново. Ти знав?
— Так, ти мені казала, — мовив Мокр.
«Найпечальніший запах на світі — це запах мокрого згорілого паперу, — думав він про себе. — Цей запах означає: все скінчено».
— Ти ж розумієш, що Ветінарі не стане відбудовувати Поштамт, — продовжувала панна Любесерце. — Якщо він спробує, Злотний почне підбурювати людей до бучі. Нецільові витрати бюджету. Він має друзів. Тих, хто заборгував йому грошей чи послугу. Він добре вміє з такими поводитися.
— Саме Злотний і влаштував цю пожежу, — сказав Мокр. — Коли він побачив мене в ресторані, то був шокований. Він думав, що я буду тут.
— Ти ніколи цього не доведеш.
«Мабуть, ні», — погодився Мокр у задимленій порожнечі своєї свідомості.
Сторожа з’явилася за коротший проміжок часу, ніж Мокр чекав би від поліції в інших містах. З ними прибув перевертень. О, більшість людей, напевне, побачили б лише дуже породистого собаку — але якщо ви виросли в Убервальді, у дідуся, який розводить собак, то навчитеся відрізняти. Цей мав ошийника, обнюхав усе навколо, хоча жарини ще диміли, і таки знайшов ще щось, крім запаху попелу.
Вартові почали копати, і розмова з ними вийшла зім’ятою. Мокр зробив усе, що міг за подібних обставин. Головним було в жодному разі не сказати правди. Поліцейські все одно ніколи не вірять тому, що їм кажуть, тож не мало сенсу завантажувати їх зайвою роботою.
— Крилатий кістяк? — промовив тоді Мокр із інтонацією, яка повинна була відображати найщиріше здивування.
— Так, пане. Розміром майже з людський, але дуже... пошкоджений. Я б навіть сказав, покалічений. Скажіть, вам про це що-небудь відомо?
Цей вартовий мав звання капітана. Мокр не міг його розкусити. Його обличчя не видавало нічого, крім того, що він сам хотів на ньому зобразити. Щось у ньому справляло враження, ніби він знає всі відповіді заздалегідь, але продовжує ставити запитання, щоб побачити, що з того вийде.
— Може, дуже великий голуб? У цьому будинку вони — справжня пошесть, — припустив тоді Мокр.
— Сумніваюся, пане. Ми вважаємо, що це був бенші, пане Губперук, — терпляче сказав капітан. — Вони — велика рідкість.
— Я завжди думав, що вони просто кричать на дахах будинків, де хтось має померти, — сказав Мокр.
— Цивілізовані бенші так і роблять, пане. Дикі обходяться без посередників. Ваш хлопчак сказав, що з кимось бився?
— Стенлі справді казав про щось, о, щось, що тут літало, — відповів Мокр. — Але я думав, що це просто...
— Надзвичайно великий голуб. Розумію. І ви не маєте здогадів, як почалася пожежа? Наскільки мені відомо, ви тут користуєтеся безпечними лампами.
— Боюся, це могло бути спонтанне загоряння в стосах листів, — сказав Мокр, який мав час підготуватися до цього запитання.
— Ніхто не поводився дивно?
— На Поштамті, капітане, дуже важко відрізнити дивну поведінку від звичайної. Повірте.
— Ви, пане, не отримували погроз? Від кого-небудь, кого ви, можливо, чим-небудь розізлили?
— Жодних.
Капітан зітхнув і відклав свого записника.
— Я все одно залишу на ніч кількох людей стежити за будинком, — сказав він. — Ви молодець, що врятували кота, пане. Всі так зраділи, пане, коли ви його винесли. Ще тільки одне запитання, пане...
— Так, капітане?
— Чому бенші — ну чи гігантський голуб — напав на пана Шеляга?
«Капелюх...» — подумав Мокр.
— Уявлення не маю, — сказав він вголос.
— Так, пане. Не сумнівався в цьому, — сказав капітан. — Не сумнівався в цьому. Я — капітан Рудокопсон, пане, хоча зазвичай мене знають як капітана Моркву. Якщо що-небудь згадаєте, пане, не вагайтеся звернутися до нас. Ми працюємо для вашої безпеки.