Він відчував ту саму, знайому йому, наелектризованість, яку відчуваєте в самісінькій глибині свого єства, коли стоїте перед банкіром, який ретельно вивчає взірець вашого найкращого виробу. В такі моменти всесвіт затамовував подих, а потім ваш візаві з усмішкою говорив: «Дуже добре, пане Псевдонім, я накажу клеркові негайно принести гроші».
Це був трепет не від погоні, але від незворушності, від необхідності лишатися таким спокійним, зібраним, природним, що на якраз достатній час ви відчували, що можете обвести круг пальця весь світ і крутити його на кінчику цього пальця. Це були моменти, заради яких він жив, в які він справді жив, а його думки текли як ртуть, і саме повітря навколо сипало іскри. Пізніше це відчуття виставляло рахунок до сплати. Та безпосередньо в ці моменти він злітав.
Він знову був у грі. Втім, наразі, у відблисках палаючого минулого, під неохайні звуки неохайного оркестру, він вальсував із панною Любесерце.
Потім вона пішла додому — розгублена, з дивною посмішкою, — а він піднявся до свого кабінету, де не вистачало однієї стіни, й увірував так, як ще ніхто до нього.
Юний жрець крокодилобога Оффлера о четвертій ранку почувався дещо дезорієнтованим, але чоловік у крилатому капелюсі й золотому костюмі, схоже, точно знав, чого хоче, тож жерцеві довелося змиритися. Він не вирізнявся високою тямовитістю, що й було причиною, з якої він чергував у цю зміну.
— Ви хочете доставити цього листа Оффлеру? — позіхаючи, спитав він.
У його руці опинився конверт.
— Листа адресовано йому, — відповів Мокр. — І належно промарковано. Гарно написаний лист завжди привертає увагу. Ще я приніс фунт ковбасок — гадаю, це ж традиційно. Крокодили полюбляють ковбаски.
— Розумієте, чесно кажучи, на небеса до богів ідуть лише молитви, — невпевнено промовив жрець.
У храмовому нефі було порожньо, коли не зважати на літнього чоловічка в брудній мантії, який сонно замітав підлогу.
— Наскільки я розумію, — сказав Мокр, — ковбаскове приношення досягає Оффлера через шлях смаження, так? І духовна сутність ковбасок здіймається до Оффлера за посередництва ароматів? А самі ковбаски ви тоді з’їдаєте?
— Ах, ні. Не зовсім так. Зовсім не так, — запевнив жрець, який вже в цій темі орієнтувався добре. — Це може так здаватися невтаємниченим, але, як ви справедливо зауважили, істинна ковбасковість скеровується просто до Оффлера. Звичайно, він поглинає духовну сутність ковбасок. А ми їмо лише їхню земну оболонку, яка, повірте, просто в наших ротах перетворюється на пил і попіл.
— Он чому запах ковбасок завжди смачніший за самі ковбаски? — спитав Мокр. — Я це часто помічав.
Це справило враження.
— Ви теолог, пане? — поцікавився жрець.
— Я працюю... у спорідненій професії, — сказав Мокр. — Але я ось до чого веду: якби ви прочитали цього листа, то це ж було б те саме, наче його прочитав сам Оффлер, я маю рацію? Через ваші зіниці духовна сутність листа здійнялася б до Оффлера? І тоді я міг би вручити ковбаски.
Юний жрець у відчаї окинув поглядом приміщення храму. Але була ще надто рання година. Якщо бог, метафорично кажучи, відпочиває, поки сонце на нагріє пісок на річкових берегах, то і його жерці до такої ж години лишаються в ліжках.
— Гадаю, це так, — неохоче сказав жрець. — Але, може, ви би краще зачекали, доки диякон Джонс вста...
— Я трохи поспішаю, — урвав Мокр. Запала пауза. — Я приніс трохи медової гірчиці, — додав він. — Чудово пасує до ковбасок.
Жрець раптом сповнився уваги.
— Якого сорту? — спитав він.
— «Преміум резерв» від Едіт Базіккалло, — сказав Мокр, дістаючи баночку.
Обличчя жерця просяяло. В ієрархії храму його місце було невисоким, і ковбасок йому зазвичай діставалося ненабагато більше, ніж Оффлеру.
— Боже мій, це ж недешево! — видихнув він.
— Так, завдяки нотці дикого часнику, — погодився Мокр. — Але, може, я б краще зачекав, поки диякон Джонс...
Жрець стиснув листа і баночку в руках.
— Ні-ні, я ж бачу, що ви поспішаєте, — заговорив він. — Я все зроблю негайно. Напевне, йдеться про прохання допомоги, так?
— Так. Я прошу Оффлера осяяти світлом очей його й блиском зубів його мого колегу Толлівера Шеляга, який зараз лежить у госпіталі леді Сибіл, — сказав Мокр.