Тремтячи, вона наблизилася до отетерілого Мокра й повисла на ньому; її обличчям котилися сльози.
— Ох, пане Губперук! — схлипувала вона. — Ох, пане Губперук!
Її вага пригнула Мокра до підлоги. Вона вчепилася за його комір із такою силою, що він ось-ось мав опинитися на підлозі, а навіть подумати про те, що його побачать на підлозі в обіймах панни Маккаларіят... та навіть подумати про це було просто неможливо. Мозок міг вибухнути вже від самої спроби.
В її сивому волоссі стирчала рожева заколка. Заколку було вручну розмальовано крихітними фіалками. Видовище цієї заколки за кілька дюймів від очей чомусь вибивало Мокра з колії.
— Ну, ну, заспокойтеся, панно Маккаларіят, заспокойтеся, — пробелькотів він, намагаючись тримати рівновагу за двох.
— Ох, пане Губперук!
— Ну справді, панно Маккаларіят, — у відчаї сказав Мокр. — Чим я можу...
— Пан Домахайс сказав, що Поштамт не відбудувати! Він каже, що Правитель Ветінарі нізащо не виділить гроші! Ох, пане Губперук! Я все життя мріяла працювати тут за стійкою! Бабуся навчила мене всього, вона навіть змушувала мене смоктати лимони, щоб виробити правильний вираз обличчя! А я передала всі ці знання своїй дочці. Вона має такий голос, що люди бліднуть, як сніг! Ох, пане Губперук!
Мокр відчайдушно шукав, де б її заспокійливо погладити, бо більшість придатних для цього місць або промокли наскрізь від сліз, або не входили до переліку припустимих з точки зору рамок пристойності.
— Усе буде добре, панно Маккаларіят, — втішно сказав він.
— А бідний пан Шеляг! — схлипнула вона.
— Наскільки я розумію, з ним усе буде гаразд, панно Маккаларіят. Знаєте ж, як кажуть про госпіталь леді Сибіл: дехто з пацієнтів виживає.
«Дуже й дуже сподіваюся, що він і справді виживе, — подумав Мокр. — Я без нього як без рук».
— Це все так жахливо, пане Губперук! — сказала панна Маккаларіят, сповнена рішучості випити гірку чашу відчаю включно із осадом. — Ми всі залишимось на вулиці!
Мокр, тримаючи жінку за руки, акуратно виштовхував її з приміщення, водночас щосили женучи з голови картину панни Маккаларіят на вулиці.
— Так, послухайте мене, панно Мак... до речі, як вас звати?
— Йодина, пане Губперук, — відповіла панна Маккаларіят, сякаючись у носовичка. — Батькові сподобалося, як це звучить.
— Що ж... Йодино, я глибоко переконаний, що ми знайдемо гроші вже до кінця дня, — заявив Мокр.
О боги, вона висякалася в цю хустинку і, так, так, гр-р-р, збиралася знову запхати її в рукав свого кардиґана...
— Так, пан Домахайс про це говорив, і багато хто говорить, мій пане. Кажуть, ви послали богам листи з проханням про гроші! О, мій пане! Не моя справа вам радити, але боги грошей не дають!
— Я вірую, панно Маккаларіят, — прорік Мокр, випростовуючись.
— У моїй родині вже п’ять поколінь вклоняються Вжедісталі, мій пане, — повідомила панна Маккаларіят. — Ми деренчали шухлядами кожен божий день, а нічого істотного, якщо так можна сказати, не отримали, якщо не зважати на те, що бабуся знайшла вінчик для збивання яєць, якого, як вона була впевнена, вона туди не клала, і ми всі думаємо, що це випадково так сталося...
— Пане Губперук! Пане Губперук! — закричав хтось. — Тут кажуть, семафори... О, перепрошую...
Останні слова були тягучими й приторними, ніби сироп.
Мокр зітхнув і обернувся до новоприбулого, який щирив зуби в облямованому кіптявою дверному отворі.
— Так, пане Домахайс?
— Кажуть, семафори знову поламалися, мій пане! На псевдопольському напрямку! — пояснив той.
— Як прикро, — проказав Мокр. — Що ж, панно Маккаларіят, пане Домахайс, уперед — змусимо пошту рухатися!
У тому, що залишилося від вестибюля, зібрався цілий натовп. Як уже давно помітив Мокр, анк-морпоркці завжди з ентузіазмом сприймали всілякі новинки. Пошта, звісно, була старою — але настільки старою, що якимсь чином знову сприймалася як щось нове.
Коли Мокр зійшов сходами, його зустріли схвальним гамором. Дай їм видовище, завжди давай їм видовища. Анк-Морпорк аплодує видовищам.
Мокр наказав принести стільця, став на нього і склав долоні рупором.
— Пані та панове, спеціальна пропозиція на сьогодні! — прокричав він через галас і шум. — Ціну на доставку листів до Псевдополя знижено до трьох пенсів! Всього три пенси! Диліжанс відбуває о десятій! А якщо ті, хто вручив повідомлення нашим невезучим колегам з компанії «Великий шлях», подбають їх забрати й передати нам, ми доставимо їх безкоштовно!