Це викликало пожвавлення у натовпі, дехто проштовхався до виходу й зник назовні.
— Поштамт, пані та панове! — вигукнув Мокр. — Ми доставляємо!
Знову піднявся веселий гамір.
— Хочете почути щось дійсно цікаве, пане Губперук? — спитав, підбігаючи, Стенлі.
— І що ж це, Стенлі? — поцікавився Мокр, злазячи зі стільця.
— З самісінького ранку ми продали купу однодоларових марок! І знаєте що? Люди надсилають листи самим собі!
— Що? — нерозуміюче перепитав Мокр.
— Просто щоб марки пройшли через пошту, шефе. Розумієте, це ж робить їх реальними! Це доводить, що марки використовувалися. Вони їх збирають, шефе! І навіть краще, шефе!
— Куди ж уже краще, Стенлі? — здивувався Мокр.
Він опустив погляд. Авжеж, на хлопцеві була нова сорочка, з малюнком марки за пенні та написом «Спитай мене про марки».
— Влада Сто Лата замовила «Ливарнику і Шпулькісу» серію власних марок! І інші міста теж хочуть так зробити!
Мокр подумки занотував: «Треба буде часто змінювати дизайн. І робити пропозиції кожному місту та країні, які ми тільки зможемо згадати. Замість “лизати тильну сторону Ветінарі”, всі забажають мати власні марки — і ми зробимо їм таку честь в обмін на згоду доставляти нашу пошту, а пан Шпулькіс цілком конкретним чином нам за це віддячить, я вже про це подбаю».
— Шкода, Стенлі, що пропали твої шпильки.
— Шпильки? — перепитав хлопець. — А, шпильки. Шефе, шпильки — це просто гострі шматочки металу. Вони мертві.
«Ось так і рухаємося вперед, — подумав Мокр. — Завжди рухайся. Ніколи ж не знаєш, хто або що за тобою женеться.
Все, що нам зараз потрібно, — це щоби нам усміхнулися боги.
Гм-м-м. Гадаю, надворі вони посміхаються трішечки ширше».
Мокр вийшов на свіже повітря. Різниця між Поштамтом всередині й вулицею перед ним тепер була досить умовною, але народу й тут було чимало. Були там і кілька вартових. Це могло стати в пригоді. Вони вже підозріло на нього поглядали.
Що ж, ось і ця мить. Зараз має статися диво. Власне, зараз збіса неминуче має статися диво!
Мокр звів очі до небес і вслухався в шепіт богів.
Розділ одинадцятий
В якому Правитель Ветінарі дає пораду — Погана пам’ять пана Губперука — Проблеми зловісного кримінального генія з пошуками власності — Страх пана Шеляга перед купанням і дискусія про вибухову білизну — Пан Поні та його папірці — Обговорення в раді директорів та рішення Злотного — Пан Губперук намагається здійснити неможливе
Годинник відбивав сьому.
— А, пане Губперук, — промовив, підводячи погляд, Правитель Ветінарі. — Дуже дякую, що зазирнули. Такий клопітний видався день, чи не так? Тулумбасе, подайте-но панові Губперуку стільця. Я так гадаю, ремесло пророка — справа вельми стомлива.
Мокр жестом відпустив клерка і з полегшенням опустив своє зболене тіло на стілець.
— Насправді я не планував зазирати, — повідомив він. — До мене зайшов здоровенний троль зі Сторожі й ухопив мене за руку.
— О, не сумніваюся, що він хотів вас просто підтримати, — сказав Правитель, уважно вивчаючи хід битви між кам’яними тролями та кам’яними ґномами. — Ви ж пішли за ним добровільно, чи не так?
— Бачте, я дуже прив’язаний до своєї руки, — пояснив Мокр. — Тож вирішив піти за нею. Чим можу прислужитися, ваша високосте?
Ветінарі встав, пройшов від столика з грою до свого робочого столу, всівся у крісло і зміряв Мокра поглядом, у якому відображалося щось подібне до захвату.
— Командор Ваймз надав мені стислий звіт про сьогоднішні події, — заговорив він, відставляючи фігурку троля, яку тримав у руках, і гортаючи аркуші перед собою. — Починаючи з ранкових заворушень біля контори «Великого шляху», що їх, як він стверджує, спровокували ви?..
— Все, що я зробив, — це запропонував доставити повідомлення, які затрималися через прикрий негаразд із семафорами, — сказав Мокр. — Я не очікував, що бовдури в конторі компанії відмовляться повертати повідомлення своїм клієнтам! Зрештою, люди ж заплатили наперед. Я просто хотів допомогти в скрутну хвилину. І вже точно не «провокував» нікого бити клерка стільцем по голові!