Мокр обдумав це запитання.
— Ні-і. Швидше, з нього пара йде.
— А його знайомство з основами алхімії зводиться до чого?..
— Наскільки мені відомо, до нуля, — відповів Мокр. — Хоча він готує цікаві льодяники від кашлю. Якщо посмоктати їх зо дві хвилини, можна відчути, як з вух починає текти сірка. А коліна він змащує якось сумішшю йоду та...
— Достатньо! — сказав доктор. — Бувають моменти, пане Губперук, коли ми, скромні практики медичного ремесла, мусимо благоговійно відступити. У випадку пана Шеляга — відступити подалі, а бажано ще й заховатися за деревом. Будьте ласкаві, заберіть його. Повинен сказати, що, всупереч усьому, я вважаю його стан на диво добрим. Тепер мені цілком зрозуміло, чому він так легко пережив напад бенші. Власне, пан Шеляг може виявитися незнищенним у жоден із традиційних способів, хоча я не радив би дозволяти йому танцювати чечітку. О, і, будь ласкаві, заберіть його шиньйон, гаразд? Ми намагалися замкнути його в серванті, але він звідти вибрався. Рахунок ми надішлемо на адресу Поштамту, правильно?
— Мені здалося, тут на вході написано «Безкоштовний госпіталь», — зауважив Мокр.
— Загалом, авжеж, загалом так, — погодився доктор Батист. — Але ті, на кого боги проливають стільки благ — сто п’ятдесят тисяч доларів, наскільки я чув, — уже отримали свою частку благодійності, гм?
«І вся ця “благодійність” лежить у підземеллях Сторожі», — подумав Мокр. Він сягнув у кишеню й витягнув пожмаканий аркуш із зеленими однодоларовими марками.
— Можливо, візьмете це? — запитав він.
Зображення Підкажи, якого виносить з Поштамту Мокр фон Губперук, стосувалося тварини — а відтак, на думку «Часу», не могло не зачіпати людського начала і, як таке, виявилося на найвиднішому місці першої шпальти.
Хаббар Злотний, роздивляючись його, не виявив навіть тіні емоцій. Потім він перечитав розміщену одразу під зображенням статтю, заголовки якої повідомляли:
ЛЮДИНА РЯТУЄ КОТА
«МИ ВІДБУДУЄМОСЯ
ЩЕ БІЛЬШИМИ!» — ОБІЦЯНКА
НА ЗГОРІЛОМУ ПОШТАМТІ
$ 150 000 як дар богів
Місто накрила хвиля застряглих шухляд
— Гадаю, іноді редакторові «Часу» доводиться шкодувати, що він має тільки одну першу шпальту, — сухо зауважив він.
Від групи чоловіків, які сиділи за великим столом у кабінеті Злотного, почувся якийсь звук. Це був звук того штибу, який лунає, коли людям насправді не смішно.
— Гадаєте, боги й справді на його боці? — поцікавився Зеленм’яс.
— Дуже сумнівно, — відповів Злотний. — Очевидно, він знав, де заховано гроші.
— Ви так вважаєте? Якби я знав, де взяти таку купу грошей, я б не лишив їх закопаними в землі.
— Авжеж, ви не лишили б, — погодився Злотний таким тоном, що Зеленм’яс відчув легкий дискомфорт.
— Дванадцять з половиною пррроцентів! Дванадцять з половиною пррроцентів! — скричав Альфонс, підстрибуючи на своїй жердинці.
— Нас виставили дурнями, Хаббаре! — сказав пан Крадько. — Він знав про вчорашні неполадки на Лінії! З тим же успіхом він міг мати й божественне одкровення! Ми вже втрачаємо на місцевих мережах. Де б ми не зіткнулися з проблемою, він, будьте певні, просто заради зловтіхи відправить туди диліжанс. Цей негідник нічим не гидує, аби лиш нам нашкодити. Він перетворив Поштамт на... виставу!
— Рано чи пізно будь-який цирк їде з міста, — зауважив Злотний.
— Але він з нас насміхається! — не заспокоювався Крадько. — Ще одне ламання на «Шляху», і я не здивуюся, якщо він відправить диліжанс до Ґеної!
— Такий рейс триватиме кілька тижнів, — сказав Злотний.
— Так, але це дешевше, і повідомлення доходять за адресою. Він же так і скаже. Причому скаже дуже голосно. Хаббаре, нам необхідно щось зробити.
— І що ви пропонуєте?
— Чому б нам не виділити фінансування і не організувати належне техобслуговування?
— Не вийде, — сказав новий голос. — У вас немає людей.
Голови присутніх повернулися до чоловіка в дальшому кінці столу. Поверх робочого комбінезона на ньому було вдягнуто піджак, а на столі поряд лежав потертий циліндр. Звали чоловіка паном Поні, і він був головним інженером «Шляху».
Він працював у компанії від початку і залишився при нових власниках, бо коли маєш п’ятдесят вісім років, двох близнят на руках, хвору дружину й болі в спині, двічі подумаєш, перш ніж робити принципові жести й грюкати дверима. Ще три роки тому, до заснування компанії, він уявлення не мав про семафори, але підходив до будь-якої справи методично. А інженерія є інженерія.