Не забувайте — хтось же має приносити комунальні рахунки, хо-хо...
Це було майстерно... Виродок.
— Е... ти в порядку? Не міг би ти не кричати? — спитала панна Любесерце.
— Що?
Туман перед очима трохи розсіявся.
Всі у вестибюлі, пороззявлявши роти, дивилися на нього широко розплющеними очима. Із застиглих у повітрі пер крапало рідке поштамтівське чорнило, марки почали присихати до язиків.
— Ти кричав, — пояснила панна Любесерце. — Точніше, лаявся.
До нього з рішучим виразом обличчя проштовхалася панна Маккаларіят.
— Пане Губперук, я сподіваюся більше ніколи не почути подібних виразів у цих стінах! — заявила вона.
— Це він про голову ради директорів «Великого шляху», — пояснила панна Любесерце тоном, який, очевидно, вважала заспокійливим.
— О, — панна Маккаларіят завагалася була, але опанувала себе. — Ну, тоді... може, трошки тихіше, гаразд?
— Безумовно, панно Маккаларіят, — слухняно сказав Мокр.
— І, можливо, без слова на літеру «б»?
— Так, панно Маккаларіят.
— А також без слів на «х», на «п», на «с» та варіанти слів на «й», на «ї» та на «є»?
— Як скажете, панно Маккаларіят.
— Втім, «довбаний брехливий виплодок щура» може бути прийнятним.
— Я це запам’ятаю, панно Маккаларіят.
— Дуже добре, Поштмейстере.
Панна Маккаларіят розвернулася на підборах і рушила вичитувати якомусь нещасному, що мав нахабство не скористатися промокальним папером.
Мокр передав газету панні Любесерце.
— Ось так він і відмажеться, — сказав він. — Просто закидає всіх словами. «Шлях» надто великий, аби розоритися. У них забагато інвесторів. Він залучить ще грошей, втримає систему в мінімально робочому стані, якраз на межі катастрофи, а потім дасть усьому зруйнуватися. Згодом, можливо, викупить усе через підставну компанію за ціною брухту.
— Я від нього чекаю чого завгодно, — сказала панна Любесерце. — Але ти говориш так упевнено...
— Бо я сам так зробив би, — ляпнув Мокр. — Е... якби був таким, як він. Цей фокус старий як світ. Втягуєш грав... учасників настільки глибоко, що вони вже не наважуються вийти з гри. Це ніби мрія, розумієш? Вони думають, що якщо лишаться в грі, то рано чи пізно все налагодиться. Вони женуть від себе думку, що це — лише мрія. Ти використовуєш велемовні слова, аби переконати їх, що завтра все буде в шоколаді — й вони отримують надію. Але вони ніколи так і не виграють. У глибині душі вони це розуміють, але більшою частиною свідомості не дослухаються самі до себе. Завжди виграє казино.
— Але чому люди беруть і дозволяють Злотному провернути таку оборудку?
— Я ж тобі щойно пояснив. Через надію. Вони повірять навіть, що хтось готовий продати їм справжній діамант за один долар. Вибач.
— Знаєш, як я прийшла працювати в Траст ґолемів? — спитала панна Любесерце.
«Бо з глиняними людьми легше мати справу, ніж зі звичайними? — подумав Мокр. — Бо вони не покашлюють, коли до них говориш?»
— Ні, — сказав він вголос.
— До того я працювала у банку в Сто Латі. «Кооперативний банк виробників капусти...»
— А, той, що на центральній площі? З різьбленим зображенням качана над входом? — бездумно перебив її Мокр.
— То ти його знаєш? — спитала вона.
— Ну, так. Якось проїздив там...
«О, ні, — подумав він, передбачаючи подальший хід розмови, — будь ласка, ні...»
— Це була непогана робота, — сказала панна Любесерце. — Ми мали перевіряти платіжки та чеки. На предмет підробки, розумієш? І одного дня я пропустила цілих чотири. Чотири фальшивки підряд! Це обійшлося банку в дві тисячі доларів. Це були чеки до видачі готівки, і підписи були бездоганними. Мене за це звільнили. Мені сказали, що мусить же щось бути зроблено, інакше клієнти втратять довіру. Це зовсім не весело, коли навколишні підозрюють у тобі шахрайку... Отак воно й буває з такими, як ми з тобою. А такі, як Злотний, завжди відмазуються. З тобою все гаразд?
— Гм-м-м? — відреагував Мокр.
— Ти якось трохи... зблід.
«А який же хороший то був день», — подумав Мокр. Принаймні ще кілька хвилин тому він пригадався б як хороший. А безпосередньо того дня Мокр взагалі був дуже задоволений. У таких випадках якось не очікуєш коли-небудь зустріти своїх жертв знову. Хай йому грець, тому Помпі з його концепціями непрямого вбивства!