Выбрать главу

Він принюхався. Марка пахла капустою. О, так. 

— Надруковано капустяним чорнилом, а клей із броколі, шефе, — пояснив сповнений гордості Стенлі. — Привіт капустяній промисловості рівнин Сто, шефе. Гадаю, вона чудово розходитиметься. Капуста дуже популярна, шефе. З неї можна стільки всього зробити! 

— Так, я бачу... 

— Капустяний суп, капустяне пиво, капустяний десерт, капустяні коржики, крем із капустяних... 

— Авжеж, Стенлі, я думаю, ти... 

— ...маринована капуста, капустяне желе, капустяний салат, варена капуста, смажена капуста... 

— Авжеж, а тепер... 

— ...капустяне фрикасе, капустяний соус, «капустяний сюрприз», ковбаски... 

— Ковбаски? 

— Начинені капустою, шефе. З капусти можна зробити майже що завгодно, шефе. Далі... 

— Капустяні марки, — рішуче завершив перелік Мокр. — По п’ятдесят пенсів, як я помітив. У тобі приховані величезні таланти, Стенлі. 

— Я зобов’язаний цим вам, пане Губперук! — скрикнув Стенлі. — Я залишив у минулому дитячі забавки зі шпильками, шефе! Світ марок, який може навчити молоду людину стількох речей про географію й історію, і водночас є здоровим, веселим, захопливим та цілком достойним хобі, вартим того, щоб присвятити йому все життя, відкрився переді мною, і... 

— Так, так, дякую! — сказав Мокр. 

— ...і я вкладаю в котел тридцять доларів, шефе. Всі мої заощадження. Щоб показати, що ми вас підтримуємо, шефе.  

Мокр розібрав усі слова, але йому потрібен був час, щоб вловити їхній зміст. 

— У котел? — нарешті перепитав він. — Тобто робиш ставку? 

— Так, шефе. Велику ставку, — радісно підтвердив Стенлі. — Щодо ваших перегонів із семафорами до Ґеної. Всім це здається страшенно цікавим. Багато букмекерів приймають ставки, шефе, то пан Шеляг усе й організував! Хоча, як він каже, ставки загалом не дуже-то на вашу користь. 

— Ще б пак, — слабко сказав Мокр. — Ніхто в здоровому глузді не... 

— Він каже, ми виграємо тільки один долар на кожні вісім, шефе, але ми вирішили...  

Мокр різко випростався. 

— Вісім до одного? — скричав він. — Букмекери вважають, що я виграю? І скільки ж загалом ви поставили? 

— Е... за останнім підрахунком, близько тисячі двохсот доларів, шефе. А що... 

З-під даху, налякані воланням Мокра, пурхнули голуби. 

 Негайно поклич пана Шеляга! 

Бачити хитрий вираз на обличчі пана Шеляга було жахливо. Старий постукав себе пальцем по носі. 

— Ви — людина, яка отримала гроші від зграї богів, мій пане! — з радісною усмішкою сказав він. 

— Так, — у відчаї підтвердив Мокр. — Але уявіть, що я... що я зробив це за допомогою фокусу... 

— Це був збіса хороший фокус, мій пане, — гмикнув старий. — Збіса хороший. Людина, яка може видурити гроші у богів, я б сказав, може все! 

— Пане Шеляг, не існує способу дістатися до Ґеної диліжансом швидше, ніж туди доходить семаграма. Це дві тисячі миль! 

— Я розумію, що ви мусите так говорити, мій пане. Стіни, мій пане, мають вуха. Не кажіть нам нічого. Але ми всі порадилися й вирішили, що ви були до нас дуже добрим, мій пане, і щиро вірите в Поштамт, і ми подумали: не словом, а тілом, мій пане! — заявив Шеляг аж із якимсь викликом. 

Мокр кілька разів розтулив і стулив рота. 

— Ви маєте на увазі «ділом»? 

— Ви — людина, яка знає фокус-другий, і не тільки, мій пане! Як ви взяли й просто пішли до газети й сказали: «Ми вас переженемо!». Хаббар Злотний потрапив просто у вашу пастку, мій пане! 

«Перетворити скло на діамант», — подумав Мокр. Він зітхнув. 

— Гаразд, пане Шеляг. Дякую. Вісім до одного, еге ж? 

— І це нам іще пощастило, мій пане. Коли дійшло до десяти до одного, букмекери перестали приймати ставки. Тепер вони приймають лише на те, як саме ви переможете, мій пане.  

Мокр трохи ожив. 

— Як щодо корисних ідей? — поцікавився він. 

— Я поставив долар на те, що «з неба проллється вогняний дощ», мій пане. Е... ви не хотіли б дати мені який-небудь натяк? 

— Будь ласка, повертайтеся до роботи, пане Шеляг, — суворо сказав Мокр. 

— Так, мій пане, вибачте, що запитав, мій пане, — пробелькотів Шеляг, по-краб’ячому швендяючи геть. 

Мокр обхопив голову руками. 

«Цікаво, чи не так почуваються альпіністи, — подумав він. — Видираєшся на все вищі й вищі гори й розумієш, що рано чи пізно одна з них виявиться трішечки стрімкішою, ніж ти можеш подужати. Але продовжуєш це робити, бо ж та-а-ак добре вдихнути на повні груди на вершині. І розумієш, що помреш у падінні».