— Це не надто радикально звучить, пане Поні? — спитав Зеленм’яс.
— Сподіваюся, саме так, пане. Мені здається, хтось знайшов спосіб надсилати повідомлення, які можуть пошкоджувати вежі.
— Це неможли...
Пан Поні ляснув долонею по столу.
— Відколи ви на цьому знаєтеся, пане? Хіба це ви сиділи ночами, намагаючись у всьому цьому розібратися? Хіба вам доводилося розбирати диференційний барабан за допомогою консервного ножа? Ви помічали, що штампувальний якір можна змусити зіскочити з підвіски, якщо натиснути літеру «К» і відправити це повідомлення на вежу з номером більшим, ніж у вашої, але тільки якщо ви спершу натиснете «Р», а пружина барабана буде повністю стиснута? А траплялося з вами таке, що важелі заклинює, пружина тягне плече вгору, і з трансмісії починають сипатися зубці шестерінок? А зі мною траплялося!
— Ви говорите про саботаж? — уточнив Злотний.
— Називайте це як завгодно, — заявив Поні, сп’янілий від хвилювання. — Сьогодні вранці я пішов до майстерні й відкопав там старий барабан, який ми минулого місяця зняли з Вежі № 14. Присягаюся, з ним саме це і сталося. Але здебільшого ламання стаються у верхніх частинах веж, у блоках щитків. Саме там...
— То наш пан Губперук почав проти нас кампанію саботажу... — промурчав Злотний.
— Я цього не казав! — вигукнув Поні.
— Називати ім’я й не було потреби, — заспокійливо сказав Злотний.
— Просто конструкція трохи сира, — заперечив Поні. — Припускаю, хтось із хлопців помітив це випадково і спробував повторити, щоб переконатися. Ці хлопці з веж — вони такі. Дайте їм який-небудь хитрий механізм, і вони цілий день з місця не встануть, поки його не зламають. Весь «Шлях» зібрано отак, на ходу, я серйозно.
— Чому ж ми винаймаємо таких людей? — обурено спитав Крадько.
— Бо тільки вони достатньо ненормальні, щоб проводити життя, натискаючи на клавіші, за милі від людського житла, — пояснив Поні. — Їм це подобається.
— Але ж має хтось бути у вежі й натискати на клавіші, щоб робити всі ці... жахливі речі, — зауважив Крадько.
Поні зітхнув. Їх ніколи не цікавила технологія. Тільки гроші. Вони уявлення не мали, як усе працювало. А потім їм раптом треба було дізнатися, і вам доводилося пояснювати все на пальцях.
— Хлопці дотримуються сигналу, як вони самі це називають, панове, — заговорив він. — Вони спостерігають за сусідньою вежею і повторюють сигнали, так швидко, як тільки можуть. На роздуми вони часу не мають. Усе, що приймає їхня вежа, передається на диференційний барабан. Вони ж просто тиснуть клавіші, чавлять на педалі й смикають важелі — швидко, як можуть. Вони пишаються своєю швидкістю. Навіть придумують всілякі спеціальні прийоми, щоб ще більше прискоритися. Я не хочу й чути про саботаж — принаймні зараз. Просто надішлімо повідомлення — так швидко, наскільки можливо. Хлопцям це буде до смаку.
— Приваблива картинка, — сказав Злотний. — Темрява ночі, мовчазні вежі, і ось, одна по одній, вони оживають у міру того, як світляна змія перетинає світ, тихо й безшумно несучи... ну, що б там не було. Нам треба знайти якогось поета, щоб про це написав, — він кивнув панові Поні. — Ми у ваших руках, пане Поні. Ви маєте план.
— Я його не маю, — сказав Мокр.
— Не маєш плану? — перепитала панна Любесерце. — Ти хочеш сказати, що...
— Тихше, тихше! — посичав Мокр. — Я не хотів би, щоб усі про це знали.
Вони сиділи в невеличкому кафе поблизу Шпилькового ринку, де, як помітив Мокр, сьогодні особливого пожвавлення не спостерігалося.
Він мусив нарешті вибратися з Поштамту — негарно вийшло б, якби в нього просто на робочому місці вибухнув череп.
— Ти кинув виклик «Великому шляху»! Ти хочеш сказати, що просто розкидався гучними словами, а сам сподівався, що якось то воно буде? — сказала панна Любесерце.
— Досі це завжди спрацьовувало! Який сенс обіцяти досягнути досяжного? Який же це успіх? — заперечив Мокр.
— Ти що, ніколи не чув приказку «Навчися ходити, перш ніж починати бігати»?
— У теорії, авжеж, — сказав Мокр.
— Я тільки хочу чітко все зрозуміти, — сказала панна Любесерце. — Завтра ввечері — тобто в день, який настане після сьогоднішнього, — ти збираєшся відправити диліжанс — це така штука на колесах, яку тягнуть коні і яка може досягти чотирнадцяти миль на годину по хорошій дорозі, — щоб позмагатися з «Великим шляхом» — це всі ті семафорні вежі, які за годину пересилають повідомлення на сотні миль, — в перегонах до Ґеної — це таке місто, до якого реально далеко?