Хвилиною пізніше, коли пан Помпа, нахилившись, зайшов до кімнати і важко ляснув його по спині, пастилка вилетіла з Мокрового рота і влипла в стіну навпроти; до ранку вона розчинила добрячий шмат штукатурки.
Пан Шеляг прийняв акуратно відміряну порцію настоянки з ревеню та каєнського перцю, аби тримати проходи в чистоті, і перевірив, чи все ще висить на шиї мертвий кріт — талісман від раптової атаки лікарів. Всі знають, що лікарі приносять хвороби; це самоочевидно. От природні ліки спрацьовують завжди, не те що якісь пекельні зілля, зроблені боги знають із чого.
Він із задоволенням поцмокав губами. Звечора він також всипав у шкарпетки свіжої сірки й зараз відчував її позитивний вплив.
У тонкій оксамитовій темряві сортувальної кімнати світилися дві лампадки. Світло проходило крізь подвійні скляні стінки, між якими було залито воду, аби свічка погасла, якщо лампадка розіб’ється.
Це робило лампадки схожими на світляних глибоководних риб з населених кальмарами, твердих, як залізо, безодень.
У темряві почулося булькання. Потім Шеляг закоркував пляшку з еліксиром і взявся до справ.
— Чи заповнені чорнильниці, о учню-листоношо Стенлі? — майже проспівав він.
— Істинно так, молодший листоношо Шеляг, до рівня третини дюйма від горлечка, як то належить за Правилами стійки на Поштамті, «Щоденні процедури», Правило С-18.
Зашурхотіло: Шеляг погортав сторінки величезної книги, що лежала на аналої перед ним.
— Можна подивитися картинку, пане Шеляг? — жадібно спитав Стенлі.
Шеляг усміхнувся. Це давно вже стало частиною церемонії, і він дав ту ж відповідь, яку давав завжди.
— Добре-добре, але це востаннє. Не слід надто часто дивитися на обличчя бога, — сказав він. — Та й на будь-яку іншу його частину.
— Але ж ви казали, що колись у вестибюлі стояла його велика позолочена статуя, пане Шеляг. Тож усі постійно на нього дивилися.
Шеляг завагався. Але ж Стенлі підростав. Рано чи пізно він має дізнатися.
— Щоб ти розумів: я не думаю, що люди часто дивилися на його обличчя, — сказав він. — Вони більше дивилися на... крильця.
— На його капелюсі та кісточках, — підхопив Стенлі. — Завдяки чому він міг передавати послання зі швидкістю... послань.
З Шелягового чола скотилася краплинка поту.
— Здебільшого на капелюсі та кісточках, так, — сказав він. — Е... Але не тільки там.
Стенлі втупився в малюнок.
— Ой, справді. Ніколи раніше їх не помічав. У нього крильця і на...
— Фіговому листку, — швидко сказав Шеляг. — Так ми це називаємо.
— А навіщо йому там листок? — поцікавився Стенлі.
— О, в стародавні часи вони у всіх там були, бо це була Античність, — пояснив Шеляг, радий відійти від суті питання. — Тож і тут ось фіговий листок. З фігового дерева.
— Ха-ха, з них покепкували — тут в усій окрузі немає фігових дерев! — сказав Стенлі тоном людини, яка виявила прогалину у віками непорушному догматі.
— Правильно, хлопче, молодець, але цей листок усе одно бляшаний, — терпляче проказав Шеляг.
— Так а крила навіщо? — не вгавав Стенлі.
— Ну-у-у, гадаю, вони вважали, що чим більше крил — тим краще, — припустив Шеляг.
— Так, але уявіть, що крила на капелюсі й на кісточках заглухнуть — тоді виявиться, що він висить на...
— Стенлі! Це всього лише статуя! Не захоплюйся! Заспокойся! Ти ж не хочеш роздратувати... їх.
Стенлі похнюпився.
— Вони... знову шепотіли до мене, пане Шеляг, — зізнався він притишеним голосом.
— Так, Стенлі. До мене вони шепочуть теж.
— Я пам’ятаю минулий раз, як вони розмовляли вночі, пане Шеляг, — вимовив Стенлі; його голос тремтів. — Я заплющив очі, але продовжував бачити літери...
— Так, Стенлі. Не переймайся. Постарайся про це не думати. Це провина пана Губади, це він їх розворушив. Не чіпай лихо, поки все тихо, казав я йому. Дехто ніколи не слухає, і що відбувається? Дехто вчиться на гіркому досвіді.
— Таке відчуття, що ще тільки вчора вартові обводили крейдою тіло пана Перемінка, — сказав Стенлі, починаючи тремтіти. — Він таки мав гіркий досвід!
— Спокійно, ну ж бо, спокійно, — сказав пан Шеляг, легенько поплескуючи його по плечу. — Бо розбудиш їх. Подумай краще про шпильки.
— Але це така ганьба, пане Шеляг, що ніхто не проживає достатньо довго, аби підвищити вас до старшого листоноші!