— Радий За Вас, Бане Губберук, — сказав Помпа, перевертаючи Мокра в нормальне положення і пробираючись по груди в листах через кімнату, тим часом як за їхніми спинами крізь дірку в стелі все ще спадав тоненький потічок листів.
— Ти не розумієш! Вони розмовляють! Вони хочуть... — Мокр завагався. В його вухах все ще відлунював той шепіт. І він промовив не меншою мірою сам собі, ніж ґолемові: — Таке відчуття, що вони хочуть, щоб їх... прочитали.
— Таке Вже Призначення Листів, — спокійно відповів ґолем. — А Зараз Ви Побачите, Що Я Майже Розчистив Ваше Помешкання.
— Та послухай, це ж звичайнісінький папір! Але він розмовляє!
— Саме Так, — слова ґолема падали важко, як брили. — Це Місце — Гробниця Непочутих Слів. І Вони Хочуть Бути Почутими.
— Та годі тобі! Листи — це просто папір! Вони не говорять!
— А Я — Просто Глина, І Я Слухаю, — прокоментував Помпа все з тим же спокоєм, який доводив Мокра до сказу.
— Так, але до твоєї глини домішали трохи трах-тібідох...
Ґолем обернувся і поглянув Мокрові в очі, причому червоний вогонь в його зіницях спалахнув яскравіше.
— Я потрапив... у минуле, здається, — промимрив Мокр, задкуючи. — Ну... в голові. Ось як загинув Бакенбард. Він упав зі сходів, бо в минулому їх не було. А пан Іґнавія помер з переляку. Я в цьому впевнений! А мене привалило листами! Там, певно, була... дірка в підлозі чи щось таке, і... я провалився, і... — він зупинився. — Сюди потрібен жрець або чарівник. Хтось, хто розуміється на таких речах. Не я!
Ґолем обома руками згріб купу листів, які кілька хвилин тому ледь не поховали його підопічного.
— Ви — Поштмейстер, Бане Губберук, — вказав він.
— Це вигадка Ветінарі! Я не поштмейстер, я лише фальшивий...
— Пане Губперук? — пролунав нервовий голос від дверей за його спиною.
Мокр озирнувся й побачив Стенлі, який аж здригнувся під його поглядом.
— Що таке? — прогарчав Мокр. — Якого біса... Тобто — чого тобі, Стенлі? Я, бач, наразі трохи зайнятий.
— Там люди прийшли, — промовив Стенлі, невпевнено всміхаючись. — Внизу. Якісь люди.
Мокр пропік його поглядом, але Стенлі, схоже, вичерпав свої мовні ресурси на цей момент.
— І цим людям потрібно?.. — підштовхнув він.
— Їм потрібні ви, пане Губперук, — сказав Стенлі. — Вони сказали, що хочуть зустрітися з тим чоловіком, який хоче бути поштмейстером.
— Я ніколи не хотів бути... — почав Мокр, але спинився. Зриватися на хлопцеві було безглуздо.
— Перепрошую, Поштмейстере, — почув він за спиною голос ґолема, — Я Хотів Би Завершити Виконання Поставленої Переді Мною Задачі.
Мокр відступив убік, і глиняна людина пройшла в коридор під натужне рипіння, яке витискали з паркету ці гігантські ступні. Вийшовши слідом, Мокр зрозумів, як Помпа зумів навести лад у його кабінеті. Стіни сусідніх кімнат випиналися так, що ось-ось мали тріснути. Якщо вже ґолем що-небудь запхає в кімнату, воно там і залишиться.
Видовище зайнятої працею глиняної постаті дещо заспокоїло Мокра. Було в панові Помпі щось надзвичайно... приземлене, якщо можна так висловитися.
Що йому зараз було необхідно, то це — нормальність: розмови з нормальними людьми, робота над нормальними проблемами, словом, щось, здатне вигнати з його голови всі оті голоси. Він змахнув клаптики паперу зі свого дедалі жахливішого на вигляд костюма.
— Гаразд, — сказав він, намагаючись намацати краватку, яку виявив врешті-решт закинутою на спину. — Піду дізнаюся, що їм потрібно.
Вони стояли на сходовому майданчику центральних сходів. Це були старі, худі й згорблені чоловіки, до певної міри — дещо старші копії Шеляга. Вони і вдягнені були в таку ж ветху форму, проте було в ній і дещо незвичне.
До капелюха з козирком у кожного дротинкою було прикручено скелетик голуба.
— Чи ти — Непогашений? — прохрипів один зі старих, коли Морт наблизився.
— Що? Хто? Я? — розгубився Мокр.
Надія на нормальність знову згасла.
— Так, ви, шефе, — прошепотів Стенлі обіч нього. — Ви повинні відповісти «так», шефе. От лихо, хотів би я сам це зробити.
— Зробити що?
— І вдруге запитую я: чи ти — Непогашений? — промовив старий, схоже, починаючи сердитися.
Мокр раптом помітив, що на середньому та безіменному пальцях правої руки старого не вистачало останніх фаланг.