Для Мокра це звучало якось дуже знайомо...
Він похмуро слухав. Врешті-решт переміщення в часі були лише одним із різновидів магії. Саме тому з ними завжди щось виходило не так.
І саме тому існували листоноші, які пересувалися в звичайний спосіб, пішки. Саме тому семафорна система була довжелезною лінією веж, які коштували чимало. Коли на те пішло, саме тому селяни вирощували хліб, а рибалки закидали сіті. О, все це можна було б робити за допомогою магії, однозначно можна. Можна було б змахнути чарівною паличкою, і отримати свіжоспечену хлібину у вирі миготливих зірочок. Можна було б зробити так, щоб риба сама вистрибувала з моря, і то вже належно підсмаженою. Але потім — десь, колись, в якійсь країні — магія виставила б рахунок, і він обов’язково виявився б більшим, ніж ви здатні сплатити.
Ось чому чари залишили чарівникам, тим, хто вмів поводитися з ними в безпечний спосіб. Головною задачею чарівників було взагалі не вдаватися до чарів — і не тому, що вони не могли, а саме в тих випадках, коли могли б, але таки не стали. Будь-який дурний неук може спробувати перетворити людину на жабу, і не зробити цього. А от коли знаєш, як це легко, потрібно чимало розуму, щоб від цього відмовитися. Деякі місця на світі зберігають пам’ять про часи, коли чарівники ще не були настільки мудрими — і в багатьох із цих місць трава не ростиме вже ніколи.
Втім, у всьому цьому було дещо неминуче. Люди прагнули бути обдуреними. Вони всерйоз вірили, що золоті самородки валяються просто на землі, що зараз випаде дама потрібної масті, що перстень зі скельцем хоч раз та виявиться перснем зі справжнім діамантом.
Слова сипалися з пана Шеляга, як листи з тріщини в стіні забитої поштою кімнати. Іноді машина видавала на-гора тисячі копій одного й того ж листа або ж завалювала приміщення листами з наступного четверга, наступного місяця, наступного року. Траплялися листи, які ще тільки мали бути написані, або могли б бути написані, або так і не були написані, хоча мали бути, або листи, які, як божилися ті чи інші люди, були написані, але насправді не були; проте всі вони були наділені примарним існуванням у якомусь дивному невидимому всесвіті пошти, а завдяки машині ставали реальними.
Якщо десь може існувати будь-який можливий світ, то десь можуть існувати й усі можливі листи. Десь є навіть усі ті банківські чеки, які ви нібито відправили поштою.
І вони ринули потоком — листи з сьогодення, яке, однак, виявилися не цим сьогоденням, але яке могло б ним бути, якби в минулому свого часу змінилася якась дрібна деталь. Вимкнення машини, сказали чарівники, нічого не змінило б. Вона існувала в багатьох «зараз», а тут функціонувала завдяки... далі було довжелезне речення, якого листоноші геть не зрозуміли, але яке містило слова «портал», «багатовимірний» і «квантовий», причому «квантовий» повторювалося двічі. Не зрозуміти вони не зрозуміли, але ж зробити щось та мусили. Доставити всю цю пошту нікому було б не під силу. І кімнати Поштамту почали заповнюватися листами...
Чарівники з Невидної академії страшенно зраділи виникненню цієї проблеми; так лікарі щиро радіють появі нової епідемії, тоді як пацієнти, щиро цінуючи цікавість лікарів, усе-таки набагато більше зраділи б одужанню — або хоч би припиненню курсу уколів.
Чарівники оголосили, що зупинити машину неможливо, а зруйнувати — не можна взагалі. Адже знищення машини могло б автоматично і миттєво припинити існування всього всесвіту.
Водночас Поштамт таки завалювало листами. І одного разу головний поштовий інспектор Дивнюк завалився до цього приміщення з ломиком в руках, витурив усіх чарівників і дав машині такого прочухана, що в неї завмерли всі рухомі частини.
Потік листів нарешті припинився, дяка небесам. Це неабияк усіх потішило, проте в Поштамті діють правила, тож головного поштінспектора викликали до поштмейстера Зіщуля, а там спитали, чого це йому заманулося отак-от раз — і зруйнувати всесвіт.
Згідно з поширеною на Поштамті легендою, Дивнюк відповів: «По-перше, мій пане, я вирішив, що якщо я раз — і знищу всесвіт, то ніхто і не встигне про це дізнатися; по-друге, щойно я вперіщив по цій штуці, всі чарівники прожогом побігли з кімнати, тож я припустив, що, оскільки навряд чи вони могли побігти в інший всесвіт, то не так уже й упевнені були в знищенні цього; а по-останнє, мій пане, ця бісова штука діяла мені на нерви. Ніколи терпіти не міг всілякі машини, мій пане».