Він відкинувся в кріслі з потертої шкіри і щось швидко нашкрябав у своєму записнику.
— Отже, ми можемо зробити для вас двадцять тисяч однопенсових марок, папір матовий, з нанесеним клеєм, по два долари за тисячу плюс виробництво штампів, — підсумував він. — Без клею — на десять пенсів дешевше. Як ви розумієте, вам треба буде знайти когось, хто розріже готові аркуші на окремі марки.
— А ви не можете зробити це за допомогою якого-небудь пристрою? — поцікавився Мокр.
— Ні. З такими маленькими шматочками паперу нічого не спрацює. Даруйте, пане Губперук.
Мокр витягнув з кишені клаптик брунатного паперу і підняв його перед собою.
— Вам це знайомо, пане Шпулькіс?
— Це ж перфорований папір для зберігання шпильок? — просяяв той. — Ха, де мої юні роки! Моя давня колекція досі лежить на горищі. Я завжди вважав, що за неї можна було б виручити шилінг-другий, якби тільки...
— Погляньте сюди, пане Шпулькіс, — перебив Мокр, беручись кінчиками пальців за краї клаптика.
Стенлі завжди був хворобливо точним у розміщенні шпильок; точніше цього не зробила б навіть людина з мікрометром.
Папір почав плавно розходитися вздовж ліній перфорації. Мокр багатозначно подивився на пана Шпулькіса.
— Вся суть — у дірках, — сказав він. — Якщо в чомусь немає дірки, воно нічого не варте...
Минуло три години. Майстрів відправили контролювати процес. Зосереджені чоловіки в комбінезонах повертали заготовки в токарних верстатах, інші щось паяли, перевіряли на міцність, прикручували і розкручували, потім розібрали невеликий ручний прес і зібрали його по-іншому. Мокр вештався навколо і відверто нудився, поки зосереджені чоловіки крутили щось у руках, вимірювали, переробляли, лудили, опускали й знову піднімали, і нарешті, під наглядом Мокра та пана Шпулькіса, офіційно ввімкнули перероблений прес...
Дзень...
Мокрові здалося, що всі навколо так щосили затамували дихання, що аж вікна увігнулися всередину. Він нахилився, узяв з преса аркуш, розділений перфорацією на маленькі прямокутники, і підняв його вгору.
Потім він відірвав одну марку.
Вікна вигнулися назовні. Всі видихнули. Кидати вгору очіпки ніхто не став. Це були не ті люди, що стали б стрибати й радіти від добре зробленої справи. Вони просто запалили свої люльки й кивнули одне одному.
Пан Шпулькіс і пан фон Губперук потисли один одному руки над аркушами перфорованого паперу.
— Патент ваш, пане Шпулькіс, — сказав Мокр.
— Ви дуже люб’язні, пане Губперук. Дуже люб’язні. О, маленький сувенір для вас...
До них підбіг підмайстро з аркушем паперу. На подив Мокра, аркуша вже було вкрито відбитками — без клею й перфорації, але це були ідеальні копії його ескізу однопенсової марки.
— Іконодемонське гравіювання, пане Губперук! — промовив Шпулькіс, стежачи за обличчям Мокра. — Ніхто не скаже, що ми відстаємо від часу! Звичайно, тут іще виявиться кілька дефектів, але вже на початку наступного тижня ми...
— Однопенсові та двопенсові потрібні мені завтра, якщо ваша ласка, пане Шпулькіс, — відкарбував Мокр. — Мені не треба ідеально, мені треба швидко.
— Ого, та ви, пане Губперук, не любите гаяти часу!
— Завжди рухайся швидко: ніколи ж не знаєш, хто або що за тобою женеться, пане Шпулькіс!
— Ха! Точно! Е... гарне гасло, пане Губперук. Гарне, — з невпевненою усмішкою повторив пан Шпулькіс.
— А п’ятипенсові та доларові мені потрібні, якщо ваша ласка, післязавтра.
— Пане Губперук, якщо так поспішати, підбори розплавляться!
— Мушу поспішати, пане Шпулькіс, мушу мчати!
Назад до Поштамту Мокр ішов з усією поспішністю, яку дозволяла пристойність, і почувався дещо незручно.
Фірма «Ливарник і Шпулькіс» йому подобалася. Йому взагалі подобалися компанії, де можна було наживо поспілкуватися з людиною, чиє прізвище зазначено в назві; це означало, що компанією, ймовірно, керують не шахраї. І йому подобалися дужі, солідні, незворушні робітники, оскільки він усвідомлював наявність у них усіх тих рис, яких бракувало йому самому — як-от непохитність, солідарність і чесність. Немає сенсу брехати токарському верстату чи дурити молоток. Ці люди були хорошими — і вельми відмінними від нього...
Один із моментів, що відрізняв їх від нього, був у тому, що будь-хто з них навряд чи просто зараз приховував за пазухою паку краденого паперу.