Панна Любесерце! Його так занесло, що він запросив її на побачення! І тепер це перетворювалося на проблему, бо низ його тулуба пекло як вогнем, і не те щоб винятково через панну Любесерце. «Ну гаразд, — подумав він, заходячи до кабінету, — можливо, вдасться знайти ресторан з достатньо м’якими стільцями...»
ШВИДШЕ ЗА «ШВИДКІСТЬ СВІТЛА»
«Застаріла» пошта перемагає семафори
Поштмейстер доставляє пошту зі словами:
«Я не беру участі в перегонах»
Неймовірні події на Поштамті
Заголовки вибухнули в його голові, щойно він побачив газету. Від них ледь не вибухнула сама голова.
О, так, він сам усе це говорив. Але він говорив це безневинній посмішці панни Сахариси Кріпслок, а не на весь світ! А вона все це старанно записала, а в результаті... маємо те, що маємо.
Мокр ніколи особливо не цікавився газетами. Він був митцем. Великі афери його не цікавили. Він обводив круг пальця людину, яка стояла просто перед ним, чесно дивлячись їй у вічі.
Втім, він мусив визнати, що ілюстрація до статті вдалася. Здиблений кінь, крилатий капелюх, і все навкруг ніби розмазане швидкістю. Це справляло враження.
Він дещо розслабився. Нехай там як, поштамт запрацював! Листи відправлялися. Пошта доставлялася. Гаразд, головною причиною цього були ламання в семафорній мережі, але, не виключено, з часом люди зрозуміють, що немає сенсу платити тридцять пенсів за те, щоб ваша сестра в Сто Латі, можливо, отримала вашого листа за годину, коли є варіант заплатити п’ять пенсів, і лист буде на місці наступного ранку.
У двері постукав Стенлі й одразу їх відчинив.
— Чаю, пане Губперук? — спитав він. — І булочку, шефе.
— Та ти просто добре замаскований янгол, Стенлі, — промовив Мокр, обережно відкидаючись на стільці і кривлячись від болю.
— Так, дякую, шефе, — серйозно відповів Стенлі. — Тут кілька повідомлень для вас, шефе.
— Дякую, Стенлі, — відповів Мокр. Запала тиша, і лише згадавши, з ким він розмовляє, Мокр додав: — Будь ласка, скажи мені, про що ці повідомлення, Стенлі.
— Е... приходила ґолемна жінка і сказала... — Стенлі заплющив очі, згадуючи, — «Перекажи Блискавці, що зранку в нього будуть ще вісім ґолемів і що якщо він не надто заклопотаний творенням див, я прийму його запрошення на вечерю, о восьмій, в “Le Foie Heureux”; зустрічаємося в “Латаному барабані” о сьомій».
— У «Щасливій печінці»? Ти впевнений?
Але, звичайно ж, усе було правильно. Це ж був Стенлі.
— Ха, та навіть клятий суп, і то коштує там п’ятнадцять доларів! — вигукнув Мокр. — І треба три тижні чекати тільки на те, щоб тобі призначили дату подачі заявки на бронювання столика! Вони тільки й роблять, що зважують твій гаманець! Як вона собі уявляє...
Його погляд впав на «скриньку пана Робінсона», яка безневинно стояла в кутку кабінету. Панна Любесерце йому подобалася. Більшість людей були... зрозумілішими. Рано чи пізно ставало ясно, за які ниточки їх можна потягти; навіть панна Маккаларіят десь та мала важіль керування, хоча сама думка про це жахала. Але Коханна Краса давала здачі і про всяк випадок робила це ще до того, як на неї намагалися напасти. Вона була викликом і тому зачаровувала.
Вона була такою цинічною, такою неприступною, такою колючою. І ще він мав відчуття, що вона була здатна читати його думки набагато краще, ніж він — її. Словом, вона його цікавила. І мала чудовий вигляд у простому строгому одязі; теж важливий нюанс.
— Добре. Дякую, Стенлі, — сказав він. — Ще щось?
Хлопець поклав на стіл аркуш свіжовіддрукованих зеленкувато-сірих марок.
— Перші однодоларові марки, шефе! — оголосив він.
— Хай мені грець, пан Шпулькіс добре тут попрацював! — вигукнув Мокр, розглядаючи сотні маленьких зелених зображень Вежі мистецтв. — Вони навіть з вигляду варті долара!
— Так, шефе. Чоловічка, який стрибає з верхівки, й не роздивишся, — підтвердив Стенлі.
Мокр вихопив аркуш з рук хлопчака.
— Кого? Де?
— Знадобиться збільшувальне скло, шефе. І це тільки на деяких марках. А на деяких він у воді. Пан Шпулькіс дуже перепрошує, шефе. Він каже, що це може бути якийсь вид наведеної магії. Знаєте ж, шефе? Ну, що навіть зображення магічної вежі саме собою може бути трішечки магічним? Деякі інші марки теж мають певні вади. Коли друкували чорні, по пенні, щось пішло не так, і Правитель Ветінарі вийшов із сивим волоссям. А на деяких немає клею, але тут усе в порядку, бо частина покупців хотіли саме таких.