Спостереження
Тиха осінь, тепла осінь,Мила, гарна та не зовсім,Бо завмерла у стрибкуУ холодному кутку.Поки бавимося листям,Що покрило жовтим місто,Сиве силу набирає,Поки що, за небокраєм.А в далекому краюГарно, любо, як в раю.Так весною тут буває,Що казати, кожен знає.Щось не хочеться туди.Хай все буде як завжди:Хай дощами нас польєТа й снігами замете.Бо ж це рідне, це своє,Своє любить, може й бьє.«Добре там, де нас нема», —Люди кажуть недарма.
Гімн Придніпров’ю
Високі схили над Дніпром широким,А далі степ, за обрієм курган…Могутні скіфи пилом синьоокимРозсіялись давно, мов ранішній туман.
Та зріс народ, веселий та завзятий:Рибалки, чабани, мисливці, козаки,Пройшовся плуг, та забіліли хати,Де боронились Святославові полки.
Мій рідний край, ти бачив тут неволю —Був Чорний шлях, пани, навали ворогів.Народ твій все здолав, здобув він кращу долю,Живи в віках, зростай близь двох дніпровських берегів!
Радів він Хмелю, пережив Руїну,Співця російського він щиро привітав,Як матір він любив, плекав свою країну,Тарасу рідним, незабутнім став.
В буремні роки, роки лихоліттяВін сіяв, будував, а треба, так стріляв.І рідний край на протязі століттяВставав із попелу і знову розквітав.
Мій рідний край. Ти бачив тут неволю —Був Чорний шлях, пани, навали ворогів.Народ твій все здолав, здобув він кращу долю,Живи в віках, зростай близь двох дніпровських берегів!
Хай буде родина, хай буде дитина,Лихая година хай нас обмина.Живи, Придніпров’я, я, проста людинаЗа тебе радію і я не одна!
Хай вдосталь нам буде і сталі, і жита,Хай будуть відкритими наші вуста!Від серця до серця хай чиста й святаСпівається пісня і в небо зліта…
Cкрипаль
Надвечірнє сонце сяє,Вітер хмарки не ганяє,На дорозі пил сідає,Край села музика грає.Скрипка плаче, серце крає,Молодий скрипаль співає.
Ой, не весело ж малому,Наречена зникла з дому.Сивий, хитрий та багатийМолоду зманив із хати,Не до рідної оселі, —На курорти і в готелі.
І не скажеш, що дурненька,Але дуже ж молоденька.Мати з татом не пускали,Умовляли, зачиняли…Не вблагнули, відступили,Прокляли й легли в могили.
Ті, так й їздили б далеко,Але втрутився лелека.Хай було б це у родину,Ні, старий її покинувІ «налагодив» життя,Що нема їй вороття.
Тиша входить за паркани,Ніч спадає, гоїть рани.Сонце виллється на ганок,Прифарбується світанок,Вірю, скаже скрипалюЗнову хтось: «Тебе люблю!»
І не зрадить, боронь Боже!Хай їм доля допоможе!А скрипаль наш у гаюЗаспіває, як в раю.І повіримо ми знов,Є кохання! Є любов!
Наше кино
Сонные трамваи в томном вальсе кружат,
В опустевшем парке сыро и темно.ОбнЯвшись за плечи, мы идем по лужам,Посреди сеанса выйдя из кино.
К черту лимузины, прочь песок и пальмы,
Страсти роковые, черный пистолет…Над таким сюжетом пусть рыдают дамы,Нас не зацепило – нам по двадцать лет.
В фильме нашем общем будет много серий,Режиссер – мы вместе, и сюжет не новь.Станет он хорошим? Временем проверим,
Есть ли в фильме нашем верность и любовь.
Что еще нам нужно? Выберем названье…Пусть любое будет, даже хоть держись,
Только чтобы не было в нем существова — нья,Просто назовем его: «Это наша жизнь!»
Может, приснился ты?.