Десь тоді Ада влаштувалася на своє посольське місце: вона й далі дружила з померлими. Час від часу кожен із її покійних родичів поставав перед нею. Особливо близька вона була з Ніною, наймолодшою з дітей її матері, котра втекла з цього світу через кілька годин після народження. Швидкий перехід Ніни з матеріального світу в ефірний дав їй переваги над іншими померлими, і вона енергійно підтримувала сестру, коли Ада шукала собі місця в новому світі. Вона з’являлась Адріані летючим зеленим обрисом, шишкою, окресленою барвистим світлом.
6
Верхня половина Адиного тіла тремтіла, наче листяне дерево, на яке опустилася тисяча птахів. Жінка сиділа в ліжку, спершись на три подушки в рожевих наволочках десятирічної давнини. Спочатку дрож був легкий, потому посилився — і посипалося листя: вона розплакалася. Щойно вона прочитала історію власного життя. Вона була певна, що вже ніколи не зустріне людини, котра знає її минуле, що їй на роду написано жити у світі, де люди без спільного коріння показують одне одному лише поверхню, — це крихке почуття віднімало в життя його живлюще тепло. Цього разу вона не спиняла себе, не намагалася бути сильною та сміливою, заперечувати те, що в неї перед очима, все, що з нею сталося. Її тіло так довго тримало в собі біль, який вона зараз визнала, — це було так, наче хтось відімкнув водночас усі двері переповненої в’язниці. Кожна частина її єства тремтіла почуттями, вже не стримуваними. Бунтівні, звільнені в’язні танцювали під зливою сліз.
Опісля, коли в її стрункому тілі вже не лишилося сил плакати, Адріана просто лежала в ліжку, поклавши голову на подушку, і думала про те, що прочитала. Звісно, то не була повністю її історія: Антон дещо змінив — так було треба, та й не бачив він багато чого з тих подій. Її батька не поливали бензином і не спалювали на її очах; його разом із друзями заарештували і живцем скинули в яму, де залили вапном. Вона ніколи не бачила його тіла, не знала, де його поховано. Сета з Барухом теж не було — то були її колишні сусіди Едько й Олька. Вони писали їй із Ізраїлю, розповідали, що безпечно дісталися туди 1947 року, поки Ада ще сиділа в таборі біженців. Після того зв’язок із ними обірвався. Що ж до духів — то це правда, вона розмовляє з померлими більше, ніж готова визнати, але звідки про це знає Антон?
Поети…
Епізоди оповідання фрагментами сну зблискували в її голові. Образи з Антонового твору здавалися їй потужнішими за власні спогади. Раптово вона не змогла згадати, чи було таке, що Славу підхопив вихор, чи справді ходила вона з батьком до монастиря. Як це може бути, що плоди Антонової уяви могли замінити те, що було насправді? Вона подивилася на годинник: уже минула четверта. За дві години хлопців треба будити до школи — хоча, бачить Бог, вони б уже й самі впоралися. Вони виростали, відчужувалися від неї. Уже давно відмовилися розмовляти українською мовою — тільки англійською. Хоча вона й розуміла їхній вибір, але прийняти його не могла. Її покликання полягало в тому, щоби бути мостом між світами, тільки от рух відбувався в один бік.
Аж ось перед нею Антонове оповідання: що це, як не спроба повернути минуле? Раптом Адріана почулася дуже втомленою. Заплющила очі. Її спогади про матір змішалися з образом із оповідання, й мати — і з життя, і з тексту — неначе взяла її за руку та повела до моря. Уперше за багато років Ада міцно заснула.
7
Цілий тиждень Ада думала про те, що запропонував їй Антон. Прибирала порохотягом у квартирі — й уявляла, як поїде зі синами-безбатченками до Англії. Що насправді її тримає тут? Навіщо лишатися? Від громади вона віддалилася, їй там не раді. Хлопці дичавіють. Робота — нуднішої важко уявити. Краса зів’яне — і стане вона така сама невидима, як готельні меблі. Чому б не віддатися несподіваному роману?
Протягом наступних днів майбутнє прояснювалося, її невідступні духи в один голос казали: «Альбіон тебе врятує! Лети на Альбіон!». Яка вона була дурна, коли думала, що виживе в Америці, де гонитва — найзапекліша. Їй потрібне впорядковане суспільство, де все має своє місце, — в такій країні й для неї місце знайдеться. Над усе їй була потрібна допомога зі синами. Така людина, як умілий і цілеспрямований Антон, могла б дати хлопцям чуття традиції та прочинити їм хоч трохи браму в майбутнє.