Коли він почув, що Ада збирається до Англії, то запанікував.
Наступного ранку, коли він не прийшов снідати, Ада подалася до його кімнати поглянути, чи він спить, і побачила, що ліжко застелене, а Віктора немає вдома. Вона не надто стурбувалась, адже досить часто брат зникав на цілий день.
Коли він не з’явився і наступного ранку, вона почала хвилюватися. Зателефонувала моїй матері, а та — батькові до лікарні, — й він пообіцяв почати пошуки, якщо Віктор найближчим часом не повернеться сам.
Ада зазирнула до братової кімнати, подивилася на страшні фотографії на стінах, здригнулася. Дзвінок у двері повернув її до тями, і вона побігла відчиняти.
— Антоне!
За ранковими хвилюваннями вона геть-чисто забула, що він мав зайти до неї.
Його худорляве, пооране думками обличчя з надією дивилося на неї з-над дбайливо зав’язаної краватки.
— Заходь, — сказала вона.
Не встиг він переступити поріг, як вона почала:
— Як ти про художника чудово написав! Пам’ятаю його. І про оперу. Про матір, батька. Я просто їх відчувала.
Вони разом зайшли до кухні.
— Ти не їдеш… — зітхнув він і запхнув руки в кишені піджака, від чого трохи зсутулився.
— Я хочу їхати. Хочу! — сказала вона. — Кави?
Його серце калатало. Ада не бажала брати на себе рішення. Хотіла їхати, проте не уявляла, як почне все спочатку. Тут принаймні лихо вже відоме, шепотів їй страх.
— Ні. Треба їхати. Що тобі тут? Що тут?
— Річ у Вікторі, — вона починала сердитися. — Віктор кудись пішов. Зник. Не вперше, та коли його немає довше, як день, то в мене таке враження, ніби знову настав сорок другий рік.
Антон захвилювався.
— Я телефонувала Славі.
— Я переконаний, що з ним усе гаразд.
— Може, може — а от із моїми нервами зовсім не гаразд. Ну, чого він не міг обрати для цього інший час?
— Чи можу я допомогти? Тобі треба їхати, — промовив він, дивуючись із власного відчаю.
Яка користь від літератури, якщо вона не спонукає до дій?
Його худе тіло напружилося. Він буде стрілою. Протне їй серце.
Ада підійшла до нього й узяла за руку. У тому віці, коли в жінок виростає друге підборіддя, вона стала ще привабливішою, ніж раніше, мов остаточно прийшла у власне тіло, дивовижно не підкоряючись законам тяжіння. Зморщок майже не мала, а очі горіли непростим світлом.
— Як мало людей готові таке навіть промовити, — сказала вона.
— Мало хто.
— Я не можу. Зараз не можу. Коли ти їдеш?
З кожним словом її рішучість зростала. Навіть незважаючи на те, що Ада розуміла, що помиляється, зачиняє двері, які можуть вивести її на волю.
— Завтра. Та це не має значення. Ти можеш прилетіти пізніше.
— Можливо, — промовила Ада, думаючи собі: хтозна…
Вона схилилася над ним і поцілувала. Цілунок починався мляво, як просте прощання, та почав набирати сили.
Ада здавалася цілісною і зосередженою, проте внутрішньо вона ціла тремтіла, гойдаючись, немовби повітряний змій, на вітрі теперішньої миті. Антон тим часом неначе зник. Ада хотіла, щоби він торкнувся її, потягнув до себе, взяв — а він натомість відхилився і засмучено подивився на неї.
— Мені ні з ким поговорити, — сказав він. — Ніхто не розуміє того, що я бачив.
Вулиці та запахи сотні днів хмарою клубочилися навколо нього, й Ада дивилася на нього в сум’ятті, розуміючи, що чинить помилку, проте не в змозі вирватися з лещат моменту. Так само, як у дитинстві, вона відчула, що сім’я тримає її, наче пастка, що брат знову руйнує її життя, — так його попереднє зникнення почасти зламало їхню матір. Ми повторюємося, подумала вона, повторюємось. У цьому наша трагедія.
Коли Антон пішов, вона стояла в кухні й дивилась у вікно, а в голові мішалися картини з минулого та фантазії про майбутнє. Так само, як і під час війни, вона не мала часу замислитися. Мусила ходити на роботу, де красиво втрачала себе, виконуючи ті замовлення клієнтів, які могла виконати. Того вечора вона прийшла додому пізно і побачила синів перед телевізором. Віктора й надалі не було.
Минула ще одна страшна ніч. Неспроможна заснути, вона задрімала десь під ранок і, здригнувшись, прокинулася від дзвінка у двері.
Біля дверей уже стояв Алекс. Поряд із ним — усе ще п’яний Віктор, якого привели ми з батьком.
Батько часто брав мене до роботи та виконання доручення в дуже дивних районах — аби я спокійно почувався всюди.
Він кудись зателефонував і досить просто виявив, де перебуває Віктор. Зранку в суботу ми сіли у батьків зелений «фольксваґен-жук» і вирушили до Ньюарка.