Свиридов підкликав Шниру, показав фотографію.
— А ти його бачив?
— Ні, не пам'ятаю.
— Він бачив, а ти не бачив?
— Шнира старого забалакував, — пояснив Паштет, — а я в черзі стояв, на всі боки дивився, от і бачив.
— Гаразд! — Свиридов зібрав зі стола фотографії, поклав у шухляду. — Заждіть у коридорі, хлопці, а ти, Мишо, затримайся.
Шнира й Паштет вийшли.
— Я вірю цим хлопцям, — сказав Свиридов, — і все-таки прохання: сьогодні вони ні з ким не входять у контакт, нікому не розповідають, що були в мене й розпізнали цих людей.
— Братимете? — здогадався Миша.
— Можливо. Зацікав хлопців чимось, тримай при собі, не спускай з них очей.
— Я хотів би взяти участь в іншій справі.
— Це виключено. Може не обійтися без стрілянини.
— Тим паче хотілось би.
— Я не встигну оформити твою участь. Зате обіцяю: ти будеш на їхньому допиті, більшого не можу — закон.
41
Прямо від Свиридова Миша повів Шниру й Паштета в цирк.
Трибуни були безлюдні, на манежі тренувалися артисти.
— Подивіться, вам буде цікаво, — сказала Елен.
Вона посадила в першому ряду Шниру й Паштета, а сама з Мишею сіла осторонь.
— Ти не дізналася щодо хлопців? — запитав Миша.
— Говорила… Вже пізно. В цирку починають з трьох-чотирьох років.
— Не всі зростають у цирковій родині.
— Наша робота складніша, ніж ти собі її уявляєш.
— Чого ж… Уявляю…
— Тобі хочеться прилаштувати їх до діла, адже так? — вела далі Елен. — Але в цирку потрібні певні здібності, навіть обдарованість або тренування з раннього дитинства.
— Усе зрозумів! — сказав Миша. — І більше не наполягаю.
Вони сиділи на пустих трибунах і спостерігали тренування артистів.
— Незабаром ми їдемо на гастролі, — мовила Елен.
— Куди?
— У Мурманськ..
— Краще б на південь.
— Ні, там тепер гарно, весна… Я люблю весну. Інколи мені хочеться поїхати туди, де весна починається ще в лютому, куди-небудь у Туркестан або Закавказзя. А потім разом з весною рухатися на північ, переїжджати з міста в місто… Ми, циркові, віковічні мандрівники.
— Ти хочеш сказати, що й тебе я можу бачити раз на три роки?
— Я не це мала на увазі, — ухильно, як здалося Миші, відказала Елен. — Але моє життя — це їздити, працювати і всміхатися.
— Справді, чого ти весь час усміхаєшся? В театрі актори теж розкланюються, але не всміхаються.
— Безглуздо було б всміхатися Гамлету або королю Ліру, — заперечила Елен, — а ми звеселяємо глядача. Навіть якщо я мало не розбилась, я повинна всміхатися: все гаразд, прекрасно, весело і вдало. Отож ми всміхаємося… Слухай-но, отой дядечко, котрий кинув мені тоді букет квітів, а потім з'явився за лаштунки з компліментами… Ти з ним знайомий?
— Так, а що?
— Артист погорілого театру! Перекажи йому щоб він більше не посилав мені квітів.
— Охоче, — погодився Миша, хоча зовсім не уявляв собі, як він це скаже Навроцькому.
— Ти залишишся на виставу? — запитала Елен і підвелася. — Сьогодні будуть Бім-Бом, Віталій Лазаренко, залишишся?.. Гаразд, посидь, а я збігаю за контрамарками.
42
На той час, коли Миша зі Шнирою та Паштетом додивлялися в цирку виставу, Смоленський ринок поринув у темряву.
Темно було і в прилеглих завулках, тут рано лягали спати, рано вставали — ринок починався вдосвіта. Тільки мерхло світилися позавішувані вікна «Гротеску», і, коли відчинялися двері, долинав звідти приглушений гомін, стукіт пивних кухлів, жіночий сміх, уривки пісень.
Свиридов наказав своїм людям підходити по одному з усіх боків, так, щоб о десятій опинитися біля «Гротеску», троє — біля головного входу, троє — біля заднього, у дворі.
Рівно о десятій Свиридов відчинив двері і з двома співробітниками зайшов у «Гротеск».
Вигляд людей у шкірянках, що зупинилися біля дверей, не залишав сумнівів у тому, хто вони такі. Все змовкло. Урвалася пісня в кутку, закляк офіціант з кухлями в руках, гравці прикрили карти — хто долонями, хто ліктями, замовкли парубки й наквацьовані дівиці.
Тишу розпанахав істеричний жіночий зойк:
— Облава!
Зойк обірвався, всі мовчали.
— Нікому не вставати! — наказав Свиридов. — Офіціант!
— Слухаю! — відповів офіціант, усе ще тримаючи в обох руках чотири кухлі з пивом.
— Іди вниз, скажи Василеві Івановичу, Сіренькому і всім, хто там є, щоб виходили.
— Слухаю. Буде виконано.