Усе зрозумівши, Фок відчув у грудях холодок. Вона знає. Він навіть не здивувався. Якщо Дебора народилася й виросла в Ківарі, вона має пам’ятати Еллі Дікон. Нічого драматичнішого в Ківарі зроду не траплялося — принаймні до смерті Гедлерів. Можна уявити, як вона цокала язиком, сидячи за кавою і читаючи в газетах статті під чорно-білими світлинами Еллі. Як обмінювалася плітками з сусідами. Мабуть, вона була знайома з Фоковим татом. Звісно, ще до того, як це трапилося. Після того вона б у житті вже не зізналася, що знає родину Фоків.
За кілька годин по тому, як Люкове обличчя зникло з вікна його спальні, Аарон лежав без сну. Події прокручувалися і прокручувалися в голові. Еллі, річка, риболовля, записка. «Ми з Люком разом стріляли кролів».
Він чекав на стукіт у двері всю ніч, та коли той нарешті пролунав, прийшли не по нього. Фок з німим жахом спостерігав, як батько був змушений змити з рук землю й поїхати з поліціянтами в дільницю. В записці було тільки прізвище, тож не відомо, про якого саме Фока йдеться, сказали копи, а молодший Фок у шістнадцять за законом був ще дитиною.
Ерика Фока, жилавого стоїчного чоловіка, протримали на дільниці п'ять годин.
Чи знав він Еллі Дікон? Так, звісно, вона — донька сусідів. Синова подружка. Дівчина, яка зникла.
Його питали про алібі на день її смерті. Майже все пообіддя він провів не вдома — їздив по крамницях. Увечері зазирнув у паб. Дюжина людей бачила його в різних місцях. Непогане алібі, але не ідеальне. Отож питання продовжилися. Так, він розмовляв з дівчиною. Кілька разів? Так. Багато разів? Можливо. І ні, він не міг пояснити, чому в Еллі була записка з його прізвищем і датою її смерті.
Але ж прізвище Фок має не тільки він, правда? — з притиском запитав один з поліціянтів. Тут Ааронів батько замовк. Осунувся й більше не сказав ані слова.
Його відпустили, і прийшла черга його сина.
— Барнза перевели з Мельбурна на підкріплення, — пояснював Рако, поки Фок ішов за ним через конторку в кабінет. Вхідні двері грюкнули, й вони залишилися удвох.
— Справді? — здивувався Фок. Барнз — кров з молоком — мав вигляд місцевого сільського хлопця.
— Ага, але батьки у нього фермери. Не тут, а десь на заході. Напевно, саме через це його сюди і спрямували. Мені навіть шкода хлопця: не встиг він осісти у великому місті, як його запроторюють сюди. Хай там як… — Рако глянув на зачинені двері дільниці й передумав. — Забудьте.
Фок і сам міг здогадатися. Нечасто таке трапляється, щоб з міста на село прислали найкращого офіцера, особливо в таку глушину, як Ківара. Барнз навряд чи найсвітліша голова в поліції. Рако тактовно не вимовив цього вголос, але це й так було ясно. На дільниці він фактично може покладатися тільки на себе.
Коробку з речами Карен і Біллі відкрили на запасному столі. Над головою дзуміло флуоресцентне світло. Біля вікна літала муха, раз у раз вдаряючись у шибку.
Аарон сидів на дерев’яному стільці, від нервів постійно хотілося в туалет, але він тримався плану. Я був з Люком Гедлером. Ми стріляли кролів. Двох, ми підстрелили двох. Так, ми з Еллі дружимо… тобто дружили. Так, того дня ми бачилися в школі. Ні! Ми не сварилися. Після школи я навіть з нею не бачився. І не нападав на неї. Я був з Люком Гедлером. Я був з Люком Гедлером. Ми стріляли кролів. Я був з Люком Гедлером.
Довелося його відпустити.
На той час поповзли нові плітки. Мабуть, це не вбивство, а самогубство. Вразлива дівчина, яку довів до краю малий Фок, — ось яка версія користувалася популярністю. Інша версія — що її переслідував і використав його дивакуватий батько. Важко сказати напевно. Так чи так, а вони двоє, вважай, убили її. Чутки підігрівав батько Еллі — Мел Дікон, і вони розквітали. Міцно вкорінилися й не збиралися вмирати.
Якось уночі у вікно Фокам прилетіла цеглина. За два дні по тому Ааронового батька виставили з крамнички на розі. Він змушений був повернутися додому з порожніми руками й палючим поглядом, у той час як усі його покупки залишилися на прилавку. Наступного дня після школи Аарона переслідувала трійця чоловіків на пікапі. Помалу сунула за ним, а він швидше й швидше крутив педалі, втрачаючи рівновагу щоразу, коли наважувався озирнутися через плече, і власне дихання гучно відлунювало у нього у вухах.
Рако витягнув з коробки її вміст і розклав рядочком на столі.
Тут було кавове горнятко, степлер з написом «Карен» білою замазкою, грубої в’язки кардиган, маленька пляшечка парфумів під назвою «Весна-красна», світлина Біллі й Шарлотти в рамочці. Негусто.